Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 33
Салман Рушді
— Хм, — почав він. — Так. Однозначно, Водоверті десь поруч. — Він поглянув у воду, склав руки руркою біля рота й закричав: — Нельсон! Дуан! Фішер! Припиніть бавитися! Мордуйте когось іншого! — В цю мить «
— Риба, — сказав Ніхтотато коротко. — Водоверть-Рибаверть. Малі, але дуже швидкі негідники. На облюбованих ними місцях завжди є вири.
— І як бути з ними? — допитувався Лука.
— Тобі треба дізнатися, — сказав Ніхтотато, — як люди потрапляють назад у Минуле.
— Думаю… через його пригадування? — розмірковував Лука. — Однозначно, не через його забування?
— Дуже добре, — сказав Ніхтотато. — А хто ніколи не забуває?
— Слон, — сказав Лука, і саме в цю мить його погляд упав на пару недоладних створінь з качкоподібними тілами і великими слонячими головами, які підстрибували у воді недалеко від місця, де було пришвартоване «
— А тут, — сказав він повільно, щось пригадуючи, — у Світі Чарів, ще й Слоно-Птахи.
— Відмінно, — відповів Ніхтотато. — Слоно-Птахи живуть, п’ючи воду з Річки Часу; тому ніхто не має довшої пам’яті, ніж вони. Якщо ти хочеш подорожувати вгору по Річці, то Пам’ять — це твоє паливо. Турбогвинтовий двигун тут не допоможе.
— Чи можуть вони відвезти нас аж до Вогню Життя? — запитав Лука.
— Ні, — відповів Ніхтотато. — Пам’ять може відвезти тебе лишень далеко, але не далі. Але довга Пам’ять везтиме тебе дуже довго.
Правда, їхати на таких Слоно-Птахах, як це робив його брат Гарун, летячи не великому механічному одуді з телепатичними здібностями, буде для них справою нелегкою хоча б тому, що він не був упевнений, чи зможуть на них втриматися Ведмідь і Собака.
— Послухайте, шановні Слоно-Птахи, — вигукнув він, — чи не будете ви настільки ласкаві, аби допомогти нам?
— Чудові манери, — сказав більший з двох Слоно-Птахів. — Це завжди приємно.
«Він має глибокий і величний голос, очевидно, Слоно-Селезень», — подумав Лука.
— Бачите, ми не можемо літати, — сказала приятелька Селезня з жіночою інтонацією. — Навіть не просіть нас кудись летіти. Наші голови надто важкі.
— Це, мабуть, через те, що ви дуже багато пам’ятаєте, — промовив Лука, і Слоно-Качка почала чистити своє пір’я хоботом.
— Він лестун, — промовила вона. — Такий собі малий чаклун.
— Ви хочете, аби ми вам допомогли піднятися вгору по Річці, правда? — сказав Слоно-Селезень.
— Вам не треба дивуватися, — сказала Слоно-Качка. — Бачите, ми стежимо за новинами. Ми хочемо бути в курсі всіх подій.
— Добре, що там, куди ви йдете, нікого не цікавить Сучасне, — додав Слоно-Селезень. — Там вище вони цікавляться лишень Вічністю. І це вам допоможе.
— Якщо я можу так висловитися, — промовила Слоно-Качка, — вам буде потрібна всяка допомога, яку ви тільки зможете одержати.
Невдовзі до «
— А куди поділися вири? — поцікавився Лука.
— Жодна Рибоверть не наважиться пустувати з нами. Це було б супроти звичного порядку речей у природі. Бачите, існує природний порядок речей. — Його приятелька хихикнула.