Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 27
Салман Рушді
— Назавжди, — сказав твердо Лука. — Раз і назавжди.
Хазяїн став серйозніший, його обличчя набуло неприємного кольору.
— Гаразд, — гримнув він. — Так. Термінація назавжди, якщо я програю. Словом,
Ведмідь і Собака перебували у стані великого збудження, а Лука й Хазяїн ходили по колу, намагаючись передивитись один одного поглядом, і першим заговорив Хазяїн захриплим жадібним голосом, що пробивався крізь зуби, які так і хотіли зжерти мале життя Луки.
— Що ходить навколо деревини й ніколи не заходить туди?
— Кора дерева, — відповів одразу Лука і запитав у відповідь: — Стоїть на одній нозі із серцем у голові.
— Капуста, — випалив Хазяїн. — Що воно таке, що ти можеш тримати після того, як віддав комусь іншому?
— Слово. Я — маленький будиночок, я живу в ньому сам. Ні вікон, ні дверей, а щоб вийти, мушу ламати стіну.
— Яйце. Що над нами догори ногами?
— Муха. Що їдять морські чудовиська?
— Рибу й кораблі. Не їсть не п’є, а ходить і б’є?
— Годинник. Що було впродовж мільйонів років, але ніколи не буває старшим за один місяць?
— Місяць на небі. Коли ти не знаєш, що це таке, тоді воно — щось, а коли знаєш, що воно таке, тоді воно — ніщо.
— Це ж бо легко, — сказав Лука, сильно захеканий. — Загадка.
Вони ходили по колу дедалі швидше і сипали загадками дедалі частіше. Лука знав, що це тільки початок. Невдовзі почнуться цифрові й оповідні загадки. Все найскладніше — попереду. Він не був певен, чи зможе витримати довгі перегони, тому намагався все робити, аби Хазяїн не диктував темпу і змісту загадок. Настав час розіграти джокера колоди.
Він перестав кружляти, і його обличчя посерйознішало.
— Що, — запитав він, — ходить на чотирьох ногах уранці, на двох догах у полудень, і на трьох ногах увечері?
Хазяїн Річки також перестав кружляти, і вперше в його голосі вгадувалася слабкість, а в ногах — тремтіння.
— Ти бавишся? — запитав він кволо. — Найвідоміша у світі загадка.
— Так, найвідоміша, — промовив Лука, — але ти просто тягнеш час. Відповідай.
— Чотири ноги, дві ноги, три ноги, — промовив Хазяїн Річки. — Це всім відомо. Ха! Це Найстарша у Книжці загадка.
(«Потвора, відома як Сфінкс, — бувало розповідав Рашид Луці, — сиділа біля міста Фіви й діймала всіх подорожніх, що проходили повз неї, своєю загадкою. І щоразу, коли подорожнім не вдавалося розгадати загадку, вона їх убивала. Проте одного дня знайшовся парубок, що таки знав відповідь». «А що Сфінксиня робила далі?» — запитав Лука тата. «Вона знищила себе», — відповів Рашид. «А яка була відповідь?» — запитав Лука. І Рашид Халіфа мусив зізнатися, що хай би скільки разів він чув цю прокляту загадку, він ніяк не міг запам’ятати відповіді. «Отже, стара Сфінксиня, — сказав він не дуже сумно, — з’їла б мене, будь певний».)
— Ну, кажи, — насідав Лука на Хазяїна Річки. — Твій час закінчився.
Хазяїн Річки почав панічно озиратися.
