Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 10
Салман Рушді
Прийшли лікарі, Сорая провела їх до кімнати, де спав Рашид, і зачинила двері. Гарунові також дозволили зайти, а от Лука залишився з пані Онітою, що йому дуже не сподобалося, бо вона хоч і дала багато цукерок, але повернула його до себе обличчям так, що він згубився у її пазусі, як мандрівник у незнайомій долині, що пахла дешевими парфумами. Згодом з’явився Гарун:
— Вони не знають, що з ним таке, — сказав він Луці. — Він просто спить, а вони не можуть знайти причини. Вони поставили крапельницю, бо він нічого не п’є і не їсть, а йому потрібні поживні речовини. Якщо він не прокинеться…
— Він прокинеться! — вигукнув Лука. — Він зараз прокинеться!
— Якщо він не прокинеться, — казав далі Гарун, і Лука помітив, як його кулаки ще більше стиснулися, а в голосі вчувалося ще більше тривоги, — тоді його м’язи, усе тіло спорохнявіє, і…
— І нічого не буде, — перебив брата Лука. — Він просто відпочиває, от і все. Він просто ставав повільнішим, ставав важчим, і йому треба відпочити. Всеньке своє життя він піклувався про нас, а тепер має право на відпочинок, хіба не так, тітонько Оніто?
— Так, Луко, — промовила пані Оніта, — ти добре кажеш, дорогенький. — І по її щоці скотилася сльоза.
А тоді справи пішли ще гірше.
Якось уночі Лука лежав у ліжку, надто вражений і засмучений, тому не міг заснути. Собака Ведмідь також був у ліжку, посопуючи й попискуючи у своєму собачому сні, і ведмідь Собака непорушно лежав на солом’яному матраці на підлозі. А Лука геть не спав. Нічне небо за вікном уже давно не було блакитним, але вкрилося хмарами, нависло над землею, ніби хмурилося, а тоді ген далеко загуркотів грім, ніби заговорив якийсь велетень. Раптом Лука почув шум крил, що билися, зовсім поряд, тож він зістрибнув з ліжка, підбіг до відчиненого вікна, висунув голову і погляну на небо.
Семеро грифів з рюшем, чи то пак, смужкою пір’я навколо шиї, схожі на європейських дворян зі старосвітських картин або на циркових клоунів, летіли простісінько до нього. Вони були відразливими, смердючими й гидкими. Найбільший, найогидніший, найсмердючіший гриф сів на підвіконня поряд з Лукою, так ніби вони були давніми друзями, тоді ж бо як решта шість ширяли неподалік. Собака Ведмідь прокинувся й підтюпцем підбіг до вікна, почав гарчати й шкірити зуби; ведмідь Собака підскочив також і за мить навис над Лукою, ніби хотів роздерти того грифа на шматки.