Читать «Найближчий» онлайн - страница 30
Ґреґ Іґан
— Яка різниця? — скинулася Лінда. — Ми знаємо, що воно поширюється швидко, яким би не був маршрут.
Але Сюзанн була менш категоричною.
— Це може бути важливо. У вас є якісь міркування?
Кейт пояснила:
— У мене на подвір'ї росте кілька фіґових дерев, просто за домом. І на тих фіґових деревах повно кажанів. Я там взагалі не ходжу і не наступаю в кажанячий послід, а от наш пес весь час в ньому товчеться. — Вона обвела гурток очима, пильнуючи, чи не зреагує хто-небудь на цей сценарій, підказаний тим, що побачене нею в будинку Наталі може бути певною спільною для всіх обставиною. — Пам'ятаєте вірус Хендра? Він передавався від кажанів коням, а від них людям. А що як тут щось схоже — лише каналом передачі є не коні, а собаки?
Гурток деякий час помовчав, відтак озвався Ахмед:
— Кілька днів перед тим, як я пішов з дому, мій пес поводився дивно. Але дружина з ним не контактувала; вона взагалі воліла не пускати пса в дім.
— А фіґові дерева у вас є? — запитала Кейт.
— Ні. Але в сусіда є, і кілька гілок сягають до нас понад паркан.
Вона ще почекала, але більше ніхто не пристав на її самодіяльний зоонозний профіль ризику. Якщо деталі не співпадають, чому б так і не сказати?
Ґері пробурмотів:
— У будь-якому випадку ми знаємо, що тепер він може перескакувати просто від людини до людини.
Кейт несхвально зиркнула на нього:
— Звідки така впевненість?
— Виходячи зі швидкості, — втрутилася Лінда.
— Але що нам достеменно відомо про швидкість?
Лінда почала втрачати терпіння.
— Моя мама, в Сіднеї, заразилася того ж самого дня, коли змінився мій чоловік. Я подзвонила їй, щоб розповісти, що щось не так, а вона… її вже не було.
Кейт кивнула, погоджуючись, і продовжила.
— Хвороба вразила мою сестру тієї ж ночі, що й чоловіка і сина. Але сьогодні вранці… — Вона опанувала себе, готова пережити важкі моменти, якщо її власний викривальний досвід когось зачепить. — Я зателефонувала подрузі, яка останніх два місяці пробула в Америці, і…
Ніхто її більше не слухав: усі пообертали голови в протилежний бік складу, до завантажувальної рампи. До їхнього гуртка наближалася якась жінка. І хоча вона йшла, не піднімаючи очей, а голова в неї була поголена, Кейт упізнала її за формою обличчя, коли та потрапила під жовте світло гасових ламп.
Четверо з їхнього гуртка підвелися; слідом підвелася й Кейт. Усі по черзі обійняли Наталі, відтак Ґері представив її Кейт.
Кейт мовчки потисла їй руку. Наталі уникла зустрітися з нею поглядом. Усі шестеро повмощувалися на картатому шерстяному пледі для пікніків, що його Ґері розстелив на бетонній підлозі.
Наталі проголосила:
— Це має статися сьогодні ввечері.
— Ви впевнені? — запитав Ґері. — Як тільки ми розкриємо свої наміри, шляху назад не буде. Та й, думаю, я міг би залучити більше охочих. Роуен кудись пропав, але він ще може…
— Ні. Ми не можемо більше чекати. — Наталі говорила спокійно, але владно. — Нам потрібно подати сигнал усім тим людям, з якими ми досі не маємо зв’язку. Нам потрібно дати їм знати, що вони не самотні, що на їх боці ціла армія. Треба подати приклад, який вони зможуть наслідувати.