Читать «Найближчий» онлайн - страница 28

Ще раз натиснула дзвінок, відтак постукала в двері.

— Емілі, ти вдома?

Із сусіднього будинку вийшов юнак.

— Гадаю, її не буде ще тиждень.

— Он як…

— Або ж вона мене обманює: загадала поливати її квіти, а сама спить цілими днями, — пожартував хлопець.

Кейт посміхнулася.

— Мені слід було спершу зателефонувати.

Дорогою до автобусної зупинки вона пригадувала, як Емілі розповідала про відрядження до Техасу на зустріч з потенційними інвесторами. Емілі тоді вибачалася за те, що заскочила з відвідинами надто скоро після того, як Кейт з Майклом повернулися з лікарні, але їй треба було їхати вже за день-два. Не те щоб Кейт зовсім забула про це; вона лише сподівалася, що Емілі до цього часу вже повернулася.

Минуло з півгодини, як автобус мчав на північ; у якийсь момент Кейт помітила, що вони минають телефон-автомат. Вона натиснула сигнал і вийшла на наступній зупинці. Чимчикуючи назад до телефонної будки, намагалась пригадати номер Емілі; минули роки відтоді, як довелося востаннє набирати його цифрами. Коли вона врешті натисла на клавіатурі те, що вдалося видобути з пам’яті, м'який синтетичний голос дав їй певний натяк на успіх:

— Набраний вами номер переадресовує дзвінок на міжнародний напрямок. Бажаєте продовжити дзвінок?

Кейт відповіла:

— Так.

Після шести сигналів почула:

— Ви зателефонували до Емілі. Залиште, будь ласка, повідомлення.

Кейт поклала слухавку. Вона упізнала голос подруги, але це був голос без жодного сліду тепла й настрою.

Автомобілі мчали туди-сюди, а Кейт все стояла біля телефона, намагаючись зрозуміти, що сталося. Чи могла Емілі стати носієм вірусу ще до того, як вилетіла з Брісбена, і піддатися йому вже після того, як прибула до Америки? І тоді… Та що тоді, до дідька? Вона що, навмисно перезаписала фразу на автовідповідачі, аби відобразити новий, занепалий стан своєї свідомості? Хіба що вона справді інопланетянка, людина-оболонка, яка подає сигнал своїм спільникам-загарбникам, бо інакше нащо їй навіть думати про таке?

Кейт ще раз набрала номер і ще раз прослухала запис. За останні десять років вона чула ці слова десятки разів. І зараз не могла впіймати жодних змін у темпі мови, висоті тону чи інтонації.

Зателефонувала втретє, прикривши ліве вухо від дорожнього шуму. Кожен склад був сформований і розташований точнісінько так, як завжди — як веснянки на плечах Рези. Єдине, що вислизнуло, — глибинний сенс. Отака «дрібниця».

Але це був певний звуковий файл, певний цифровий запис хвилі — і якщо він був насправді таким, що не зазнав жодних змін, то й кожне значення, яким його наповнив промовець, мало залишитися недоторканим.

Кейт знову набрала номер, намагаючись вимкнути будь-яку емоційну реакцію на голос і судити про запис цілком так, як могла б судити про ряд звукових сигналів ув аудіологічному тесті. Результат був не той, якого вона очікувала: бездушний робот, що його вона чула раніше, раптом здався більш людським.