Читать «Найближчий» онлайн - страница 3

— Як далеко зміг просунутися рій? — запитала.

— Немає жодних ознак силового вторгнення, — відповів той. — Маємо вікно, залишене відкритим у пральні, скоріш за все просто для того, щоб будинок охолов за ніч, але довкола нього немає ніяких слідів або подряпин, які дали б підстави припустити, що ним скористалися для проникнення.

— Що думаєш відносно часу смерті?

— Всі профілі розкладу слідів крові вказують на вчорашній ранок, але нам дійсно доведеться почекати розтину.

— Отож. А що зі зброєю?

Тім обернувся до консолі й вивів інтер'єр кухні, де відстежив дерев'яний брус із прорізами, в якому містився набір ножів. Найбільший проріз був порожній. Відтак він повів зображення назад і повернув у коридор, що веде до трьох спалень. На підлозі, під дверима найближчої спальні, лежав закривавлений ніж із лезом, розміри якого за масштабною лінійкою вказували на відповідність отому прорізу.

— Чия це кімната? — запитала Кейт.

— Старшої дівчинки, Ізабель; так сказала бабуся. Далі кімната Анжели, а спальня батьків — у кінці коридора.

Тім скерував зображення далі коридором, до головної спальні. При першому проходженні дрони знімали весь будинок з вельми помірною роздільною здатністю, але, як помітила Кейт, зображення місця злочину в спальні на очах ставало чіткішим у міру притоку нових даних.

Роберт Мелліш лежав на спині на одній половині двоспального ліжка. Ковдра відкинута в напрямку спинки ліжка, так що вкриває ноги до колін. Одягнений лише в шорти; окуляри лежать на приліжковій тумбочці. Єдина глибока колота рана пробиває грудну клітку посередині; анатомічна масштабна лінійка дозволила припустити, що лезо увійшло в серце.

На руках нема жодних ран, які свідчили б про те, що чоловік захищався. Кейт припустила, що в момент вбивства він навіть не прокинувся.

— Сліди крові розпочинаються тут, — сказав Тім, скеровуючи точку знімання на підлогу з Робертового боку ліжка, а потім відслідкував доріжку застиглих крапель з кімнати і далі коридором. Стежачи за тією доріжкою в бік кімнати Анжели, Кейт зосередилась на тому, щоб взяти себе в руки. На цей раз вбивця не рухав ковдри; ніж пройшов просто крізь неї, так само й крізь нічну сорочечку. Кейт відчула, як до горла підкочується шлунковий сік, скоріш од гніву, аніж через нудоту.

Тут божевілля було не більшим, ніж у картині з Робертом: єдина рана, ретельно вивірена, зробила свою справу. Якщо не брати до уваги імпровізовану зброю, то можна майже певно твердити, що це професійний удар. Мати у нападі психотичної депресії скоріш за все мала би втопити своїх дітей або нагодувати їх седативами — а потім і сама приєдналася б до них у подорожі в темряву. Що за полуда мала би найти на жінку, щоб вона вбила тих, кого любила, і при цьому ані не пом'якшила сам акт дещицею штучної лагідності, ані не вибухнула неконтрольованим гнівом, а просто стратила їх, методично й ефективно, за допомогою першого-ліпшого інструмента, що потрапив до рук?

— Давай далі, — попрохала вона Тіма.