Читать «Дикі володарі» онлайн - страница 9

Старі розпакували коробочки й оглянули вміст. Дивно, як їм вдається бачити в цій темряві. Кажуть, Лерроків робили спеціально для підземних робіт. Не знаю, чи правда це, але зір у них хоч куди.

— Усе гаразд, парубче, — шумно зітхнув Ронуальдо. — Не турбуйтесь ви так. Нормально. Нічого не зламалося. Дякуємо. Де розписатися?

Вони розписалися, я надпив наостанок чайку й почав прощатися.

— Дивіться, більше не спізнюйтеся, — пригрозив Мариній. — А коли спробуєте…

— Та знає він, знає, — позіхнув Ронуальдо. — Якщо спізнюватиметеся, вигадайте нам історію про палку коханку або про терористів, що захопили ваш хмарочос. Інші варіанти — не прийнятні. Запам’ятали?

— Запам’ятав.

— Тоді щасливої дороги.

— Щасливо залишатися.

Я продерся крізь плетиво виноградних стебел, помахав старим рукою й рушив далі.

Від Лерроків дорога вела до будиночку пані Марти. Їхати недалечко, добрався я швидко. Але бабусю в будинку не застав: на дерев’яній, пофарбованій в рожеве хвірточці висів клапоть паперу. «Пішла в гості. Буду пізно ввечері. Будь ласка, залишіть листа на веранді. А мене зустрінете в пані Джессіки — там і розпишуся за них. П-і Марта».

«От чорт!» — подумав я. Залишив листи й відправився далі.

Чесно кажучи, мене дуже турбувало те, чим займалася зараз пані Джессіка. Все через те, що ситуація з долиною й спочатку була не супер, а зараз узагалі зіпсувалася.

6. Питання про подібне пристанище для списаних біороботів виникло три роки тому, хоча технологію виготовлення цих механізмів придумали набагато раніше. Просто донедавна людини вважалися найвдалішим рішенням багатьох виробничих проблем: живих механізмів використовували вчені, шахтарі… та й чимало є роботи, занадто небезпечної для життя людини. Щоправда, існувала ще проблема собівартості, але в деяких випадках без біороботів просто неможливо обійтися. Та й завжди знайдеться такий-собі дивак-мільйонер, який бажає роздобути для своєї заміської вілли екзотичного механічного садівника. Крім того, людики не просто схожі на людину — вони мали людський розум і харчувалися, як люди, але були керовані. І, відповідно — слухняні. Так тоді думали..

Я не фахівець з біоробототехніки, я листоноша. Знаю лише те, про що писали газети. Перша хвиля ентузіазму: «прорив у науці», «людина стає богом», «неможливе — можливим». Групу винахідників, котрі «подарували» людству першого людика, носили на руках, відливали в бронзі й друкували на поштових марках. Кажуть, щоправда, при виготовленні живих механізмів не обійшлося без забороненого вже тоді клонування, але позаяк секрет виробництва біороботів від початку перебував у руках однієї-єдиної фірми, «Яхве», деталей ніхто не розголошував. Та й більшість не цікавилася деталями — лише результатом, який «приголомшував уяву», «перевершував все можливе доти…», «результатом, що»… ну, й таке інше.

Природно, технологія виготовлення біороботів виникла не на пустому місці. Але, подейкують, що це справді був якісний прорив у науці, стрибок уперед. Перший механізм настільки вразив «широку громадськість», що ніхто не став чекати закінчення експерименту. Людство завжди потребувало ідеального слугу, покірного раба — але водночас і відпущення гріхів за його використання. Отримали, що хотіли. А три роки тому постарілі механізми почали давати збій. Точно як старі, яких виводить із рівноваги мізер: вистиглий чай, зім’ята ранкова газета, зіпсований радіоприймач. Але якщо стара людина в найкращому разі викличе в оточуючих напад головного болю й роздратування, то людик здатний на більше. Наприклад, на вбивство.