Читать «Спустошення» онлайн - страница 67

Щоразу, коли життя ставило мене у подібні ситуації — зрештою, в подібних ситуаціях, правду кажучи, ще не бував — я звертався до Аркадія. Послідовність, з якою я останнім часом навідуюся до друзів, теж для мене стала звучати пророче, наче певна анаграма — тільки про що вона? Нам з Аркадієм варто було б зараз посидіти десь у затишній кав’ярі, поговорити про політику і про нові ресторани, відчути себе своїми людьми у своїй тарілці — просто, аби нагадати собі, на якому я світі. Бо, здається, щодалі я ступаю цією новою, незвіданою територію Зони, то меншає моя певність щодо власних орієнтирів. То менше я вірю в те, що сьогодні я — це той самий я, який був учора, адже щодня мені доводиться приймати рішення, глибину яких я не в змозі оцінити ще досі. І це мене лякає.

Наступного дня одразу після сніданку Федір зідзвонився з Аркадієм, і вони домовилися пообідати на Печерську.

Аркадій Чапа, мій колега з Донецька, свого часу був наймолодшим помічником прокурора в Донецькій області. Квітуча пора його молодості припала на роботу при тюрмі й супроводжувалася (замість розваг і юнацької безтурботності) важкими роздумами про злочинну природу людини, про покуту і покарання. Це, безумовно, позначилося на формуванні його характеру — легковажність явно не була притаманною його натурі. Суворий колектив, у якому доводилося працювати молодому Чапі, теж не залишав місця для поезії Срібного віку, яку він полюбляв у інституті, а мовний запас довелося збагатити слівцями, котрі мало пасували до лексикону Байрона і Шеллі, зате дивовижним чином допомагали знаходити порозуміння з працівниками виправних колоній.

Від постійного зосередження в Аркадія рано почали з’являтися перші зморшки. Аркадій був створений, як мені видається, для вирішення складних конфліктів, звик жити в ситуації постійного пресингу й умів пресувати у відповідь. Відбувши важку частину свого життя в донецькій прокуратурі і переїхавши разом зі зміною професії до Києва, він швидко облаштував фінансове життя родини, відстояв свою нову життєву територію серед сусідів і нових співробітників.

Життя у столиці відрізнялося від донецьких реалій неприпустимою м’якістю та дружелюбністю. У нього змінилося коло спілкування і помінялися життєві орієнтири. Потребуючи, вочевидь, задач для напруженої роботи волі й розуму, Чапа став потай від дружини експериментувати з забороненими препаратами. Тут, у Києві, була зона комфорту, більше не потрібно було опиратися тиску з боку колег, клієнтів і ворогів зі злочинного світу. Аби наповнити життя новим сенсом, він розпочав серію майже наукових дослідів із дослідження власної психіки: купував різноманітні таблетки і курильні суміші, фіксував дозу, яку він вживає, і скупо записував основні спостереження. З огляду на те, що окремого місця чи часу, де він міг би це робити в ізоляції, Аркадій не мав, усі експерименти Чапа проводив прямо в присутності дружини, жодним чином не відкриваючи їй своїх внутрішніх переживань і використовуючи весь резерв сили волі, аби повністю поглинути їх усередину себе, не випустивши назовні ані кванта світла душі. Він із цікавістю досліджував психоделіки як-от ЛСД і псилоцибін, вживав латиноамериканські ентеогени, курив сальвію дівінорум і перепробував усі доступні на той час легальні аромамікси, що мали в собі синтетичний еквівалент тетрагідроканабінолу. Коли дружина з дітьми поїхала до батьків у Слов’янськ, він по рецепту в інтернеті зварив собі галюциногенний відвар аяваска.