Читать «Спустошення» онлайн - страница 68

Аяваска справила на Аркадія глибоку, цілющу дію, після чого він поступово став відкривати для себе втрачений ще в підлітковому віці світ відчуттів та емоцій — він почав більше часу проводити із родиною, ділився враженнями і турботами, почав пробувати себе у музиці. Заняття на гобої, який він вирішив опанувати через любов до Гайдна, не змогли його захопити довше, ніж на пару разів. Курс по живопису лише пробудив у ньому бажання глибше вивчити анатомію. Однак справжнім одкровенням для нього стала прочитана під голландську шишку книжка Вільяма Похльобкіна «Правила і тонкощі кухні», і він захопився кулінарією. Так Аркадій зрозумів, що серед тропічної психоботаніки щастя шукати марно і нічого ліпшого за добру сортову марихуану ще не придумали. Аркадій вдосконалив метод бездимного куріння трави через піпетку так, щоб мінімізувати запах, забиваючи його аюрведичними сигаретами на травах «Нірдош», однак таке життя довго тривати не могло, і дружина врешті запідозрила щось нечисте. Після кількох тижнів родинного протистояння Аркадій відвоював право викурювати на балконі пару ковпачків ґанджі, коли вже сплять діти, — дружині він пояснив, що йому це потрібно, щоб розслабитись після роботи. Зважаючи на те, що Аркадій почав готувати і загалом став спокійнішим і розслабленішим, дружина поступилася, а тим часом Аркадій цілеспрямовано поглиблював свої знання з кулінарії, пішовши на курси спершу з італійської, а потім з азіатської кухні. Справи з бізнесом рухалися, мовби всупереч обставинам, угору, тож Чапа з дружиною іноді робив собі гастрономічні мандрівки до Європи — подружжя відвідало знаменитий «Арзак» у Країні басків в Іспанії, куштувало страви від шефа Адріана Ферра в «Ель Буллі», вечеряло у знаному своєю простотою «Нома» в Копенгагені — загалом, випробувало на собі добру частину мішленівського довідника. Десь о цій порі Аркадієвого життя ми з ним і зустрілися — Чапа уже був знаною в кулінарних колах людиною, міцно стояв на ногах, мав двох дітей — синові було чотирнадцять, а доньці — вісім, у нього були вивірені часом і життєвим досвідом принципи, а я — лише початківцем у світі гастрономії, по суті, вискочка, що завдяки галасливості й епатажу зумів зробити ажіотаж довкола власної персони, без сім’ї і стабільного заробітку, з купою нереалізованих амбіцій і завищеною самооцінкою. Наша дружба була дивною — зараз я не можу зрозуміти одного: для чого він терпів усе це? Адже я був завідомо невихованим, безпардонним і нахабним, як і пристало молодому левові, який береться пробувати пазурі на старших. Аркадій був не такий. Він читав біографії англійських королів, любив Війона і Пастернака, колекціонував джазові платівки і записи Глена Гульда. «Що він знайшов у мені?» — це запитання почало приходити до мене лише по кількох роках спілкування з ним, коли я зрозумів, що ані мої дошкульні репліки, ані шпильки, пущені з приводу смаків і переконань Аркадія, на нього не діють і він продовжує ставитися до мене рівно, як і на початку нашої дружби — не зближаючись занадто, але й не припиняючи спілкування. Він був людиною зрілою, що повністю розкрилася, з чіткими позиціями і широкими пізнаннями, натомість я — скоростиглий продукт інтернетизації, вистрибок, що оперує поверхневою ерудованістю і понахапуваними на «Лепрі» мемами й уп’ячками.