Читать «Спустошення» онлайн - страница 49

— Героїчні люди, — сказав він, випускаючи дим крізь напіврозтулені губи. Мене ще добряче загрібало, і я до кінця ще не вірив, що Смирна сиділа на моїй кухні.

Він розглядав її обличчя у світлі лампи, низько опущеної над столом. Обличчя випромінювало красу. Чисту вроду. Високогірну виразність.

— Де так засмагла? — спитав він у неї так просто, наче вона — його дворова подружка з дитинства.

— Та я в Крим їздила. Жила на Меганомі.

— Сама?

Смирна кивнула.

— Уже пів на першу. Час вкладатися спати, — сказав він. — Я постелю тобі в кабінеті.

Смирна слухняно прослідувала за ним до кімнати для гостей — те, що Федір називав кабінетом. Вона одразу ж відчинила навстіж вікно і висунулася в нього ледь не наполовину, налякавши на мить тим, що її сіднички в шортах будуть останнім, що залишиться у нього в пам’яті після її передчасного кінця.

— У тебе тут часто гості бувають? — спитала вона лукаво.

— Іноді, — мовив Федір, розстеляючи їй диван. — Завтра мушу йти рано-вранці, ти можеш поспати, скільки хочеш.

— Ясно, — побачивши, що він із цим розстелянням постелі в кабінеті не жартує, відзначила вона. — Я теж маю йти зранку. Можу каву тобі зварити.

— Подивимося, — відповів він. — Світло у ванній буде ввімкнене, не бійся, це для тебе. Добраніч.

Він причинив двері й залишився насамоті. Тепер нарешті, коли в нього з’явився хтось, він відчув якою дорогою була йому його самотність і як не хотів би він розлучатися з нею.

Ти перетворюєшся на старого парубія. І справді — ще п’ять років тому сценарій їхньої першої ночі мав би геть інший вигляд.

Зона відповіла йому. Він зустрів Смирну. А до цього — йому подзвонив Карманов. Усе, що йому треба тепер робити — це наважитися ступити на нову територію, яка розпочиналася одразу ж біля його ніг. Усе працює.

Федір ще довго сидів на ліжку, підперши під спину подушку, курячи і видихаючи дим у відчинене вікно, намагаючись вмістити в себе це розуміння. Намагаючись скласти докупи той світ, у якому існувала і визначала хід речей Зона.

Перед сном він завважив непрочитане повідомлення від Карманова. «Привіт, Федоре! Вибач, не міг передзвонити, мав нараду. Звісно, всі пропозиції дійсні. Дзвони, будемо розмовляти».

* * *

О шостій, як звичайно, він прокинувся — і першою була думка про те, що Смирни тут немає, що це все — лише марихуана і розбурхана фантазія. Та варто було вийти в коридор, як запах чужого тіла одразу ж ударив у носа. Ось її шльопки, ось її килимок для йоги. Ось прочинені двері в кабінет, де видно, що хтось досі спить, наполовину розкрившись у сні від нестерпного жару який ішов зсередини її тіла.

Федір пішов на кухню, навстіж відчинив двері на балкон і, поки готувалася кава, вийшов на повітря викурити першу, найкращу за день сигарету.

Пахне теплом і сухим листям. У місто крізь ранки вкрадалася осінь. Осінь — хороша пора міняти щось у житті. Цей запах свіжості в повітрі після задушливого літа наче сам додавав сміливості й робив неможливі речі зовсім близькими.