Читать «Спустошення» онлайн - страница 51

* * *

На студії його звільнення сприйняли спокійно, і це навіть дещо ранило Федора — він гадав, за нього битимуться до останнього.

— До нас саме приходить нова ведуча, — сказала директорка. — Аксель Гожинська. Ми її поставимо замість тебе, якщо ти не проти.

Звісно, він був не проти — єдине тільки, він не очікував, що якась собі Аксель на раз-два може замінити його — легендарного й одіозного. Після розмови з директоркою він випив пляшечку кока-коли і викурив кілька сигарет, перш ніж отямився. І нагадав собі, що все відбувається, як він і хотів — час залишати минуле, час рухатись уперед.

На лоббі його зупинила охорона, і Федір набрав Карманова.

— Зараз тебе зустріне Каріна, — сказав йому той.

Натовпи працівників звільняли бізнес-центр, наче під час радісної евакуації. Над турнікетами висіли годинники: на одному з них був час за Києвом, на іншому — за Москвою, на третьому — вказувався час за Лондоном. За кілька хвилин, що однаково наблизили сутінки в усіх трьох містах, за ним спустилася секретарка Карманова.

— Я вас проведу, пане Федоре, — сказала вона. — Мене звати Каріна. І у нас є спеціальний хід!

Каріна показала йому ключик.

— Це наш приватний ліфт, ми його блокуємо, коли нам потрібно, щоб не чекати черги, — пояснила вона.

Потрапити в офіс Карманова він зміг опісля сканування рогівки ока й великого пальця і проходження через металошукач.

— Потім процедура спроститься, — заспокоїла його Каріна, стукаючи каблуками по викладеній білим каменем підлозі офісу. — Ось тут у нас кухня, це ще нерозпаковані картини. Пробачте, ми нещодавно переїхали. А ось кабінет Дмитра Івановича. Дмитре Івановичу, до вас прийшли!

Федір ступив крок у напівтемряву кабінету Карманова й одразу ж відчув, як земля захиталася під ногами — широка панорама Києва розкинулася просто перед ним.

— Вражає? — задоволено озвався Карманов. — Сідай, — припросив він. — Пробач за безлад, ми щойно переїхали. Це все моя домашня колекція.

Він схопився з крісла і підскочив до коробки з нерозпакованими речами.

— Зараз я тобі щось покажу, — сказав він. — Чекай, хвилиночку.

Серед згортків дістав один, довгий, і став розгортати його. З вощеного паперу Карманов дістав вигнутого самурайського меча у піхвах.

— Дивись,— він вийняв меча з піхов.— Це оригінальний, дев’ятнадцяте сторіччя. Він з дефектами сталі. Але мені подобається його форма.

— Карманов, не відриваючи погляду від меча, став водити ним у повітрі, відставивши одну руку для рівноваги, наче у двобої. — Бачиш, шкіряні ремінці? Для них береться шкіра з живота морського ската. Понюхай клинок. Чуєш? Це гвоздикова олія.

Федір благоговійно взяв до рук катану, зважив її у долонях, а потім приблизив до носа, аби вдихнути запах змазки. Прийнявши клинок назад, Карманов зробив кілька ударів мечем у повітрі, після чого з особливим блиском в очах поглянув на Могилу.

— План зустрічі такий. Кокаїн з клинка меча, як самураї. А потім саке. Піде?

— Подивимося, — озвався Федір. — Для початку, може, зелений чай?