Читать «Спустошення» онлайн - страница 240

«Dorohyj Fedjunchyku, — писала вона латиницею з інтернет-кафе у Мумбаї. — Ja zrozumila, shchjo duzhe ljublju tebe i cinuju vse, shcho ty dav meni. I ja duzhe rada, shcho my zmohly vidpustyty odne odnoho, tomu shcho ljubov bez svobody nemozhlyva. Ja bula b rada pobachyty tebe shche raz, koly povernusja z Indiji, ale duzhe xochu, aby ty taky znajshov tu svoju jedynu, kotra dijsno zmozhe jty za toboju zavzhdy i buty bilja tebe poruch.

Хochu podilytysja z toboju malenjkoju radistju. Zdajetjsja, u mеne tut bude simja, xocha ja shche ne mozhu nichoho kazaty z pevnistju. Joho zvaty Mallik, i ja duzhe shchaslyva zaraz i duzhe zakohana. Ce vin zustrichav nas z podruhoju v Deli — ja j podumaty ne mohla, shcho zhyttja mozhe povernutysja takym chynom, shcho my teper budemo z nym razom. Ja duzhe shchaslyva zaraz, I shchyro bazhaju, aby ty buv shchaslyvym takozh. Budu proshchatysa. Pyshy! Obijmaju micno, Zhenya».

— Ось туди ми підемо, — я показав Глаші на чортове колесо. — Ти не боїшся висоти?

— А воно взагалі працює? — спитала вона. — Уже вечір.

Під руку, мов старе подружжя, ми повільно йшли через парк, і Глаша розповідала якісь кумедні речі про племінника, і про чудернацького дядька з Америки, який у ЖЖ комічно описував життя в Росії з погляду пастора-цілителя, що приїхав сюди робити бізнес на відеокасетах із цілительськими молитвами. Врешті, ми підійшли до атракціону, колесо якого біля підніжжя здавалося просто неохопним.