Читать «Спустошення» онлайн - страница 239

Що ж стосувалося Віки Карманової (чи, правильніше, Мандодарі Тари), то востаннє ми бачилися на похоронах у колумбарії, поспілкуватися з нею, щоб дізнатися про її психічний і емоційний стан, у мене можливості не було — від усіх сторонніх людей її ревно оберігала Валерія. Гнат написав мені, що Віка хоче продати на аукціоні майно Карманова, зокрема і його колекцію картин, зброї і японської гравюри і виїхати з України. Скоріш за все, повідомляв він, Мандодарі поселиться на березі Боденського озера у незареєстрованій буддійській общині поблизу міста Санкт-Ґаллен, що у Швейцарії, — на підтримку цієї общини вона й збиралася пожертвувати левову частку доходів з аукціону.

Девід Мошковіц, повернувшись із України, написав лонг-рід про український Форум, про культурні й наукові проекти, що відбуваються зараз на території СНД і про новоарійські рухи й теорії, якими повнилася ця частина світу. Написана стаття була цікаво, в захоплюючому ключі, і я був приємно втішений, що Девід згадав у статті й про мене як про «людину, яка залишила світле враження про Київ і допомогла повірити, що за всім цим безумством є якийсь сенс». Девід багато уваги приділив розборові концепцій Гурова і в коментарях відомих американських лінгвістів спростовував саму можливість того, щоб знання могло передаватися у такий спосіб, як це описував Борис Олегович, назвавши психоінженерів «мілітаризованими послідовниками теорії Сепіра-Уорфа». Гуров зустрів цю статтю, викладену в перекладі на «Омезі», іронічним зауваженням про те, що американці завжди відрізнялися особливою простодушністю і що ми — дві цивілізації, різні світи, не здатні зрозуміти один одного.

* * *

— Доброго вечора, — привіталася Глаша, і ми стиснули наші долоні, як давно закохані, знову опинившись разом. — Ты уже нормально ходишь? Валя говорила, ты с палочкой теперь, как доктор Хаус.

— Пробач, не стримався, викинув її пару тижнів тому, — відповів я. — Хотів спеціально для тебе продемонструвати, як добре я накривую, та, на жаль, стало ліпше. Пройдемося? Маєш чарівний вигляд. Вагітність тобі до лиця.

— Дякую, — Глаша зашарілася. Пару тижнів назад, коли ми з нею поновили переписку, вона повідомила, що має серйозні стосунки з однією молодою людиною і готується вийти заміж. Схоже, невисловлені почуття так переповнювали нас обидвох, що ми відчули потребу ще раз зустрітися і, власне, Глаша запропонувала зробити місцем зустрічі Таганрог. Я ж, своєю чергою, пригадав цей парк розваг і чортове колесо, до якого ми, власне, і крокували.

— Як справи? Як там Женя? — спитала Глаша, аби якось розпочати розмову.

— Написала недавно. Зараз в Індії. Відривається на повну. Схоже, у неї все добре. Це її країна.

Смирна справді нарешті відписала мені після майже двох місяців мовчання. Просила пробачення, що так довго не озивалася — не було змоги зайти в інтернет. Вона описувала, як спершу поїхала на Ґоа, а потім вирушила з компанією друзів мандрувати північною Індією. Я бачив її фотографію з цього періоду — вони з подругою в туалеті якогось клубу, у відвертих сексуальних костюмчиках морячок малюють яскравою помадою губи. «Нехай ніхто не дізнається, куди ми йдемо сьогодні. Ми будемо нечемними» — підписала вона цю фотографію. Однак опісля цього, схоже, маятник хитнувся у протилежний бік, і Смирна оселилася спершу в Ауровілі, містечку послідовників Шрі Ауробіндо, а потім, коли їй це набридло, поїхала в ашрам ґуру Саї Рама, відомого своєю здатністю матеріалізовувати з повітря наручні годинники, сарі і золотий пісок. Смирна писала, що це «Бог», і що вона, врешті, по-справжньому змогла повірити в когось. Вона описувала, як Саї Рам на її очах матеріалізував і подарував їй шовкову хустку, і що це допомогло їй укріпитися на духовному шляху. Вона близько двох місяців прожила в ашрамі Шрі Саї Рам Баби, однак Шрі Саї Рам проявив «гру старіння і хвороби», і тисячі його шанувальників, як так само, як і Смирна, вважали, що це живий Бог, молилися за нього і з болем у серці спостерігали за тим, як Баба імітує неміч, аби відігнати матеріалістів і посіяти сумніви у заздрісників. Зрештою Саї Рам залишив тіло, і Смирна написала мені про цей день: «Бог помер. Цілий день ходила і плакала, поки не зрозуміла, що Бог не може померти, що Він все одно вічно поруч, зі мною». Щоб привести себе якось до тями, Смирна подалася на місяць практики віпасани в центр Ґоєнка, де пройшла мовчазний ретрит тривалістю в місяць. Повернувшись із ретриту, вона, врешті, вирішила написати мені. Це дивним чином збіглося з моїм одужанням після аварії.