Читать «Спустошення» онлайн - страница 234

А далі все сталося швидко. Федір встиг тільки побачити краєм ока вантажівку, що неслася ліворуч і зрозумів, що його рухи надто повільні, аби зреагувати на неї —він встиг лише побачити, як тупе рило вантажівки врізалося в тил Карманового джипа і вже наступної миті пролунав вибух, а джип був огорнутий димом і вогнем. Далі — сильний струс, хрускіт, удар — і все завмерло, було чутно лише вищання сигналізації і гудіння автомобілів. Секунду він намагався зрозуміти, чи живий сам, а вже наступної миті, мов маріонетка, сам не свій Федір вискочив з авто і вибіг на дорогу, де димів чорними клубами і палав «судзукі» Карманова. На ходу він зняв із себе куртку і став збивати нею вогонь з Карманова, якого викинуло з салону. Горіли його джинси, горіла сорочка і рукави куртки, і над усім висів запах паленої гуми і крові.

— Викличте хтось швидку, — закричав Федір до натовпу, що вже зібрався довкола місця аварії. Під голову Карманова Федір підклав йому куртку. З вантажівки ви­йшов міцний коренастий чоловічок, який одразу ж почав бубніти патрульному: «Да я ехал на зеленый, а оно вдруг как трухануло!..»

— Йому потрібна допомога, — повторив Федір до сержанта і зрозумів, що просто не чує слів у відповідь, наче йому заклало вуха. — Друже, машина вже їде, все буде добре, — сказав він Карманову, прихилившись йому до щоки. — Ми тебе підправимо.

Він зауважив неприродно вивернутий таз Карманова, а поглянути на його обгорілі ноги вже не відважився. Він пригадав прикмету водіїв: з покійників мешти злітають на льоту, тому що м’язи стопи миттєво розслаблюються, а на живих взуття залишається.

Хвилин через сім приїхала швидка, Карманова переклали на ноші й вклали до каретки. Їх обидвох відправили в травматологію. Карманова повезли на інтенсивну терапію, а Федорові у приймальній заклеїли розсічену брову, але від усього іншого він категорично відмовився. Тремтячими пальцями він набрав номер Віки і, коли та, врешті, зняла слухавку, повідомив їй — сталася аварія, ми в Палладіна, приїжджай, а сам продовжив відганяти від себе медсестер. Вроешті його залишили в приймальні самого і він безсило лежав, чекаючи на появу Віки.

За якийсь часу, імовірно через годин десять, наповнених пропелероподібним обертанням голови і електромагнітним гудінням у скронях, приїхала Віка. Вона дала Федору серветку втерти рот після блювання — чекаючи на неї, він дозволив собі трохи розслабитись і вивернув сніданок у судно, завбачливо поставлене медиками. З нею Федір почувся в силах піти до Карманова, і накинувши їм на плечі білі халати і заклавши маски, їх впустили в реанімаційну палату.

— Він у критичному стані. Насправді, невідомо, скільки він ще протягне, — сказав лікар поза межами палати.

— Можна, ми трохи побудемо? — спитав Федір, перш ніж увійти в палату.

— Майтрейя... Майтрейя... прокинься... — зашепотіла Віка. — Я тут. Я увірувала. Я вірю тобі, ти справишся... Тепер у нас все буде добре...

Почувши її голос, Карманов відкрив очі.

— Мандодари... Я рад, что ты здесь... Здесь есть Могила?