Читать «Київська Русь» онлайн - страница 94

Свого часу Б.Д. Греков, який розглядав новгородське повстання 1136 р. як поворотний пункт в політичній історії Новгорода, вважав одним із найважливіших його результатів позбавлення князя права на володіння землею. Б.О. Рибаков також вважає, що після 1136 р. Новгород остаточно стає боярською феодальною республікою. Вся повнота влади в ній перейшла до бояр, а князі (може, за винятком Мстислава Удалого) були, по суті, найманими воєначальниками.

Гадаємо, що така оцінка ролі новгородських князів періоду феодальної роздробленості не зовсім точна. Звичайно, їх становище в Новгороді не було настільки міцним і певним, як в інших давньоруських землях, але зводити їх до рівня безземельних кондотьєрів навряд чи справедливо. Адже до Новгорода запрошували не ізгоїв, а маєтних князів, які мали на півдні (або північному сході) Русі свої вотчини. Залишати їх без достатньої компенсації не було сенсу. Тим часом князі йшли до Новгорода охоче. Чому?

Палацовий комплекс XII ст. Боголюбове. Реконструкція Б.О. Рибакова, М.М. Вороніна

Велике значення для правильного розуміння справжнього становища новгородського князя має дослідження В.Л. Яніна про князівське землеволодіння. На підставі аналізу актових матеріалів він дійшов переконливого висновку про існування в Новгородській землі княжого домену і після 1136 р. Отже, князі, перейшовши до Новгорода, не тільки не втрачали статусу великих землевласників, а, можливо, ще більше утверджували його.

Що стосується висновку про безправ’я новгородських князів, то він також не відповідає дійсності. Знахідки великої кількості князівських печаток, що походять переважно з Городища (де в епоху Новгородської республіки знаходився архів спільного суду), свідчать про регулярне виконання князями урядових функцій. В.Л.Янін вважає, що князівськими буллами скріплювалися пожалувані грамоти князя і посадника. Аж до початку XV ст., судячи зі свідчення угод Новгорода з князями, пріоритет належав князю: “А без посадника ти, княже, суда не судити”. Таким чином, мова може йти лише про розподіл виконавчої влади князя і посадника, представника боярства, а не про усунення князя від державного управління.

Новгородські князі традиційно виконували обов’язки воєначальників, керівників професійної дружини. В умовах постійних сутичок феодальних володарів, а пізніше й іноземної експансії, роль ця була досить важливою.

І нарешті — про участь новгородських князів у “зовнішніх” зносинах Новгорода. Мова йде про його зв’язки з Києвом, іншими давньоруськими містами і землями. Формування цієї політики було виключно компетенцією князівської влади. Досить згадати у зв’язку з цим рекомендації (щоправда, суперечливі) Всеволода Мстиславича стосовно того, з ким Новгороду належить бути в союзі. Тривала відсутність князя на новгородському столі призводила до порушення звичних зв’язків Новгорода з іншими землями Русі, викликала економічні труднощі. Це добре видно, зокрема, з літописної статті 1141 р.: “Новгородци не стерпяче безо князя сѣдити, ни жито к ним не идяше ни откуду же”.