Читать «Київська Русь» онлайн - страница 93

Що таке “бути у волі” великого князя, видно з літописної статті 1140 р. Після десятирічного заслання повернулися з Візантії полоцькі князі, заслані Мстиславом Великим за те, що “не бяхоуть з его воли и не слышахоуть его, коли зовяшеть в Рускоую землю в помощь”. “Бути у волі” — означає підкорятися рішенням свого верховного сюзерена, особливо в питаннях захисту державних кордонів.

Літописець, описуючи похід Мстислава, в якому взяли участь 13 князів — Рюрик і Давид Ростиславичі, Святослав Всеволодович, Ярослав,

Олег Святославич, Всеволод, Ярослав Луцький, Ярополк Ізяславич, Мстислав Всеволодович, князь городенський, Святополк Юрійович, князь туровський, Гліб і його брат Михайло з Переяслава, — ніби воскрешає далекі часи Мономаха і Мстислава. Як і тоді, боротьба з половцями уявляється йому загальноруською справою. “Хрестовий похід” руських дружин закінчився їх блискучою перемогою. Половців загнали за Оскол. Незабаром Мстислав разом з волинськими князями іде до Канева і, як двома роками раніше Ростислав, чекає, поки пройдуть купецькі каравани на Русь.

Переможні походи на половців, в яких за останнє десятиліття брали участь сили багатьох давньоруських князів, сприяли зміцненню позицій великого князя як полководця об’єднаних дружин і тіснішій єдності південноруських земель. Однак вони не привели до припинення боротьби князів за Київ і не змогли зупинити процес його політичного ослаблення. Мстислав Ізяславич тільки на дуже короткий час досяг визнання свого старшинства і був першою фігурою серед руських князів. Володіючи Києвом і багатою Волинню, спираючись на торчеську допомогу і змиривши на деякий час Ольговичів, Мстислав став найсильнішим із своїх сучасників. Жоден із князів не міг протистояти йому сам на сам. Але хоробрий і сильний Мстислав не виявив достатньої гнучкості, такої необхідної на київському столі. Невдовзі проти нього утворився сильний союз князів Ростиславичів і Ольговичів, який очолив Андрій Боголюбський. На 1169 р. вплив Мстислава звузився до меж Київщини і Волині, а також далекого Новгорода, де після того, як вигнали Святослава Ростиславича, сів син київського князя Роман Мстиславич.

Історія взаємозв’язків Києва і Новгорода епохи феодальної роздробленості Русі свідчить про те, що між цими двома найбільшими центрами країни існували постійні тісні контакти — економічні, культурні, політико-адміністративні. Розташований на перехресті торгових шляхів, Новгород, за образним висловом Б.О. Рибакова, півтисячоліття був для Русі своєрідним “вікном у Європу”. Не випадково Київ завжди прагнув мати в своїх руках цей міжнародний торговельний порт, для чого до Новгорода з Києва здавна посилали князів і посадників. У період феодальної роздробленості новгородці самі обирали посадників з місцевого великого боярства, але князі, незважаючи на утвердження принципу “вольності в князях”, як і раніше, найчастіше “вводились” з Києва.