Читать «Київська Русь» онлайн - страница 92

Поряд з доцентровими тенденціями в політичній історії Володимиро-Волинського князівства мали місце і відцентрові. Вони виявились уже при перших Ізяславичах. У 1156 р. на Волині виникла своя усобиця, яка стала результатом посилення луцького столу і претензій його князів на рівноправність з князями володимирськими. До переходу в Київ Мстиславу Ізяславичу вдавалося зберігати звання старшого князя землі. Однак пізніше, коли під тиском союзників Андрія Боголюбського він змушений був залишити Київ і повернутися на Волинь, становище його змінилося. Згідно з договором, укладеним з братом Ярославом близько 1134 р., Володимирське і Луцьке князівства визнавались рівноправними. При численних нащадках Мстислава і Ярослава Ізяславичів ці князівства, у свою чергу, розділяються на кілька дрібніших.

Усе це буде пізніше, а поки Мстислав став господарем становища на Волині і, на думку київського боярства, був найбільш достойним кандидатом на великокняжий стіл. Заручившись підтримкою Ярослава Галицького, Мстислав Ізяславич з дружиною рушив на Київ. Слава Мстислава, переможця половецьких ханів, була настільки великою, що йому не знадобилося жодних зусиль, щоб заволодіти Києвом. Усі його супротивники зачинились у Вишгороді. Обложені військом Мстислава, вони змушені були відмовитися від надмірних територіальних претензій. Мстислав також пішов на деякі поступки — Давиду Ростиславичу залишив Вишгород, Рюрику — Овруч, Володимиру Мстиславичу — Котельницю. Ярослав залишився у своєму Луцьку, а місто Володимир Мстислав зберіг за собою.

У цьому переділі столів, який відбувався щоразу після смерті попереднього і утвердження нового великого князя, найбільш обійденим вважав себе Володимир Мстиславич. Маючи право на Київ, він змушений був сидіти в позаштатній Котельниці, що, звичайно, принижувало його гідність. Спроби Володимира заявити свої права на Київ закінчилися вигнанням його за межі Київщини, після чого він одержав уділ у Ростово-Суздальській землі, але навіть не удостоївся прийому Андрія Боголюбського.

Скульптурний портрет Андрія Боголюбського. Реконструкція М.М. Герасимова

Історики пояснювали таке прохолодне ставлення Андрія очевидним небажанням його до часу сваритися з великим київським князем.

Ставши великим князем, Мстислав розгорнув енергійну діяльність щодо захисту південноруських земель і торгових шляхів від половецьких набігів. У 1168 р. він скликає васальних князів до Києва: “пожальте си о Рускои земли и о своей отцину и дудину, оже несуть хрестьяны (половці. — П.Т.) на всяко луто у вежу свои, а с нами роту взимаюче, всегда переступаюче; а уже у нас и Гречьскии путь изъотимають, и Солоныи, и Залозныи”.

Князі охоче приймають пропозицію Мстислава, але особливо вона захоплює літописця, котрий не шкодує епітетів для звеличення великого князя. У поході повинні були взяти участь сили всіх князів. Навіть традиційно непокірним Ольговичам Мстислав наказує бути в Києві: “Посла же Чернигову къ Олговичемъ всимъ и къ Всеволодичема, веля имъ быти всимъ у себе; бяху бо тогда Олговичи въ Мстиславли воли”.