Читать «Київська Русь» онлайн - страница 70

Антиполовецьку боротьбу цього часу полегшував розбрат, що почався в стані степовиків. 1116 р. проти половців, які панували над іншими племенами, виступили торки і печеніги. У дводенній битві половці зазнали поразки і відійшли до кордонів Русі, попросивши допомоги і притулку у Володимира Мономаха. Відчували половці тиск і з боку волзьких булгар, причому потерпілим виявилось саме те ханство, з яким Мономах мав родинні зв’язки, — його син Андрій був одружений з онукою Тугорхана. Вірогідно, що переможний похід руських дружин під керівництвом Юрія Володимировича на Волзьку Булгарію у 1120 р. був здійснений на прохання половців.

На півночі й північному заході Русі успішну боротьбу з неспокійними сусідами вів новгородський князь Мстислав Володимирович. 1116 р. він з новгородцями і псковичами здійснив похід проти чуді, під час якого “взя городъ ихъ именемъ Медвѣжа Глава (Отепя. — П.Т.) и погостъ бещисла взяша, и възвратишася въсвояси съ многомъ полономъ”. Недоторканість західних рубежів охороняв другий син Мономаха — Андрій, якому з часом став допомагати ще й Мстислав.

Складними були стосунки Русі з Візантією. Родинні зв’язки Володимира з імператорським домом Романа IV Діогена втягнули його 1116 р. у конфлікт з імператором Олексієм І Комніном. Обділений новою адміністрацією, зять Мономаха Леон Діогенович робить спробу за допомогою тестя повернути собі придунайську область. Це йому вдається, однак у місті Доростол він стає жертвою змови, учасниками якої були прибічники імператора Олексія І.

Дізнавшись про смерть зятя, Мономах негайно відправив на Дунай воєводу Івана Воїтишича, котрий “посажа посадника по Дунаю”. Щоб укріпитися в дунайських містах і утримати їх для онука Василя, Мономах організував другий похід на Дунай, очолений сином Вячеславом і червенським воєводою Хомою Ратиборовичем. Однак від Дністра руські полки були відізвані назад. Літопис не пише, чому Мономах припинив воєнні дії проти Візантії. В. Татищев пояснює це тим, що Олексій І Комнін прислав до Києва посольство і відкупився від Мономахових претензій. Син Леона Василь одержав за дунайські володіння батька грошову компенсацію. Саме тоді відбулися і заручини онуки Мономаха Добродії з сином імператора Олексія. Після смерті Олексія і приходу до влади його сина Іоанна II Комніна (1118) русько-візантійські відносини значно поліпшилися. 1122 р. вони закріпилися шлюбом дочки Мстислава з самим імператором. “Ведена Мьстиславна въ Грѣкы за царь”, — так повідомив про цю подію руський літописець.

Зближення Русі з Візантією, безумовно, не могло не позначитись на її взаємовідносинах із суперниками імперії. Незрозуміле на перший погляд вигнання Мономахом у 1120 р. з південних районів Русі печенігів, берендеїв і торків, степові коліна яких особливо посилили свій натиск на кордон імперії у 20-х роках XII ст., ймовірно, і можна пояснити русько-візантійським союзом.