Читать «Київська Русь» онлайн - страница 68

Щоб нейтралізувати претензії Ярослава Святополковича (а він рано чи пізно повинен був усвідомити себе обділеним), Володимир шляхом шлюбних зв’язків установив родинні відносини з його безпосередніми сусідами — Володаром Ростиславичем і Всеволодом Городенським. Чернігівське князівство, особливо під час єдиновладного правління Давида Святославича, також перебувало під безпосереднім впливом Києва.

Уже впродовж нетривалого часу правління Мономаха його великокняжу владу визнали практично всі князі. Не порушуючи принципу, виробленого Любецьким з’їздом, — “каждо да держить отчину свою”, — Володимир Мономах прибрав до рук удільних володарів і створив умови, які зобов’язували їх до покори. Окремі спроби непокори рішуче придушувалися. Так, у 1116 р. проти мінського князя Гліба Всеславича, котрий напав на Туровшину і спалив Слуцьк, Володимир пішов військовим походом, у якому взяли участь дружини Давида Святославича, синів його брата Олега, смоленського князя В’ячеслава та інших синів Мономаха. Гліб запросив миру і пообіцяв в усьому коритися великому князю. Коли ж у 1119 р. Гліб порушив своє слово, Володимир відібрав у нього Мінськ, а його сім’ю вивіз до Києва. Так само рішуче повівся Мономах і щодо Ярослава Святополковича, який висловив невдоволення з приводу переводу з Новгорода до Білгорода Мстислава Володимировича. Оцінивши акт Мономаха як намір застосувати тепер до Києва право вотчини і передати його своєму сину, Ярослав, звичайно, не міг цьому не спротивитись. Він і до 1117 р. не підтримував дружніх стосунків з Мономахом, котрий перехопив у нього стіл, а після того, як прибув на південь його тесть, відкрито заявив протест. Але Мономах вирішив покінчити з претензіями Ярослава — зібравши значні сили, куди ввійшли полки Давида Святославича, Володаря і Василька Ростиславичів, підійшов до Володимира і взяв його в облогу. Два місяці Ярослав утримував місто, але врешті змушений був просити миру і обіцяти Мономаху надалі не порушувати васальної залежності. Слова свого, як часто бувало в подібних випадках, Ярослав не дотримав. У 1118 р. він навіть почав підготовку походу на Київ. Розуміючи, що волинським полкам не під силу таке завдання, Ярослав відправляється до Польщі і Угорщини просити військової допомоги. Ця чергова помилка коштувала Святополковичу і того стола, який він мав. Скориставшись його відсутністю, володимирські бояри відступилися від Ярослава і запросили до себе князем спочатку Романа, а після його швидкої смерті іншого сина Мономаха — Андрія. Так Волинь виявилась у тісній єдності з Київщиною та іншими землями Русі під управлінням роду Мономаха.

Зображення давньоруського воїна на срібному браслеті-наручі. XII ст. Київ

Успіхи об’єднавчої політики Мономаха позитивно впливали на внутрішній розвиток всієї країни. Зосередження в одних руках великого водного, шляху від Чорного до Балтійського моря сприяло значному збільшенню обсягів міжнародної торгівлі Русі і стимулювало тісніше економічне єднання всіх давньоруських земель. Не випадково літопис відзначає ріст і забудову саме тих міських центрів, які знаходилися на центральній економічній магістралі Русі: Києва, Новгорода, Смоленська, Ладоги, Переяслава та ін. Пожвавленням внутрішніх зв’язків і централізуючим значенням Києва, вірогідно, можна пояснити і спорудження Мономахом у 1115 р. мосту через Дніпро.