Читать «Київська Русь» онлайн - страница 57

Повстання почалося на Подолі, але швидко перекинулося на інші частини міста. Обурені кияни попрямували на “гору” громити двори Ізяслава і його воєводи Коснячка, а також визволяти з поруба Всеслава. У розпалі подій, скориставшись нерішучістю повсталих, Ізяслав разом з братом Всеволодом непомітно залишив великокняжу резиденцію, яку потім розграбували кияни. “Дворъ княжь разъграбиша, бещисленое множьство злата и сребра, и кунами и скорою”. Великим київським князем проголосили Всеслава.

Дуже швидко кияни переконалися, наскільки невдалим виявився їх вибір. За сім з половиною місяців, упродовж яких Всеслав займав київський стіл, він так нічим себе і не проявив. Невідомо навіть, чи ходив він на половців, чого від нього очікували кияни. Якщо такий похід Всеслав усе ж таки здійснив, то успіху він не мав, інакше літопис зберіг би про це свідчення. У битві Святослава з половцями на річці Снов, що закінчилась розгромом 12-тисячного кінного корпусу кочовиків, Всеслав участі не брав. Все це, природно, не сприяло зміцненню його великокняжого становища, чого, втім, він і не домагався. Випадково ставши великим князем, Всеслав шукав нагоди позбутися непосильної ноші.

Ізяслав тим часом прибув до Польщі до короля Болеслава Сміливого, з яким його пов’язували близькі родинні зв’язки (мати Болеслава була сестрою Ярослава Мудрого, а його тітка — дружиною Ізяслава). Болеслав подав родичу допомогу і незабаром разом з Ізяславом виступив на Київ. У літературі зустрічається думка, що така швидка готовність Болеслава була викликана не стільки уродинними почуттями, скільки обіцянкою Ізяслава віддати Польщі Червенські міста, однак літописом такої угоди не зафіксовано.

До самого Білгорода війська Болеслава й Ізяслава не зустрічали опору, і тільки тут на них чекало київське ополчення на чолі з Всеславом. Битва, однак, так і не відбулася — Всеслав уночі втік до свого Полоцька. За образним висловом автора “Слова о полку Ігоревім”, Всеслав “дотчеся стружиемъ злата стола Киевского. Скочи отъ нихъ лютымъ звѣремъ въ полночъ изъ Бѣлаграда, обѣсися синѣ мьглѣ”.

Дізнавшись наступного ранку про зраду Всеслава, кияни не наважилися стати до бою і відійшли до Києва. На вічі вони прийняли рішення передати київський стіл Святославу або Всеволоду, але брати відмовились від такої пропозиції. Щоправда, виконуючи прохання киян, вони ставлять перед Ізяславом умову не вводити до Києва головні сили поляків, якщо не “хощеши гнѣвомъ ити и погубити градъ”. Ізяслав погодився з вимогами братів і ввійшов до міста, “мало ляховъ поемь”. Напередодні до Києва вступив син Ізяслава Мстислав і жорстоко розправився з опозицією. Літопис повідомляє, що Мстислав “исьсѣче Кыаны, иже бяху высѣкли Всеслава, числом 70 чади, другая исьслѣпиша, другая без вины погубивъ”.