Читать «Київська Русь» онлайн - страница 55

Молодші Ярославичі — Ігор і В’ячеслав — одержали в наділи відповідно Володимир-Волинський і Смоленськ, які дуже швидко опинилися в руках старших братів. У 1057 р., після смерті В’ячеслава і переходу Ігоря до Смоленська, Волинь була приєднана до великокняжого домену, а в 1060 р., після смерті Ігоря, в аналогічному становищі опинилась Смоленщина, з тією лише різницею, що переважний вплив на неї справляв Переяслав.

В історичній літературі усталилася теза про те, що своїм заповітом Ярослав Мудрий, по суті, поклав початок процесам феодального дроблення Русі, оскільки утверджував у кожній землі рівноправного князя. Аналіз заповіту, однак, не дає підстав для такого висновку. Князі не були рівноправними і незалежними володарями окремих “держав” або “напівдержав”, як це іноді стверджується. Закликаючи синів жити в мирі, Ярослав підкреслював, що старшим серед них залишався київський князь Ізяслав. “Се же поручаю в собе мѣсто столъ старѣйшему сыну моему и брату вашему Изяславу Киевъ, сего же послушайте, якоже послушайте мене”. Ізяслав як глава уряду був зобов’язаний підтримувати лад серед князів. “И тако роздѣли имъ грады [...] рекъ Изяславу: “Аще кто хощеть обидети брата своего, то ты помагай”.

Зазначимо, що заповіт Ярослава не вніс нічого нового до політико-адміністративної структури Русі і не він започаткував міжкнязівські протиріччя. В їх основі лежали насамперед причини соціально-економічного характеру. Процес бурхливого розвитку феодалізму, ріст і економічне зміцнення місцевої земельної знаті неминуче породжували відцентрові тенденції, подолання яких стало основним змістом внутрішньої політики великокняжої влади.

У початковий період правління Ярославичів ці тенденції виявилися ще не досить сильно і легко нейтралізувалися союзом Ізяслава, Святослава і Всеволода. Згідно з твердженням Б.Д. Грекова, три старших брати уклали між собою союз, утворили тріумвірат і таким чином підтримували мир і єдність величезної території Східної Європи. Літописні свідчення підтверджують наявність певної угоди між старшими Ярославичами про єдність своїх дій. 1057 р. вони переводять з Володимира (Волинського) до Смоленська молодшого брата Ігоря, у 1059 р. звільняють дядька Судислава з київського ув’язнення, де він знаходився 24 роки, у 1060 р. здійснюють успішний похід на торків. Разом виступили брати і проти спроби Всеслава Полоцького відокремитись від Києва. У битві на Немизі в березні 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод завдали поразки Всеславу, а потім, не дотримавши обіцянки не чинити зла полоцькому князю, схопили його під час переговорів на річці Орша біля Смоленська і посадили у Києві в поруб. “Изяславъ же привелъ Всеслава Кыеву, всади и в порубъ съ двѣма сынома”.