Читать «Київська Русь» онлайн - страница 58

Ні Святослав із Всеволодом, ні кияни не виявили Мстиславу ніякого спротиву, і Ізяслав вдруге зайняв великокняжий стіл. Сталося це 2 травня 1069 р. Повстання було придушено, але хвилювання серед міських низів тривало. Київ наповнився зловісними чутками, які поширювалися волхвами, про те, що скоро Дніпро потече назад, Грецька земля стане на місце Руської, а Руська на місце Грецької. Не маючи підтримки в народі і зрозумівши всю хиткість свого становища, Ізяслав почав вживати енергійних заходів для його зміцнення. Спочатку він перевів на “Гору” торг — місце вічових зборів, що нерідко виливались у народні повстання проти князів і бояр, потім пішов походом на Полоцьк і вигнав звідти свого кривдника Всеслава. Польські союзники, розквартировані по селах на покорм, викликали невдоволення населення і незабаром змушені були повернутися на батьківщину.

Похід Болеслава на Київ висвітлювався не тільки в давньоруських, а й у польських джерелах, хоча і в напівлегендарному плані. Мартін Галл повідомляє, що Болеслав Сміливий, в’їжджаючи до Києва, пощербив свій меч ударом об Золоті ворота. Деталь ця, вірогідно, мала символізувати політичне підкорення Києва, але в її достовірності доводиться сумніватися. Длугуш викладав ці легендарні подробиці, описуючи повторний похід Болеслава на Київ, якого насправді не було. Іноді ця легенда наявна в розповіді про зайняття Києва в 1018 р. Болеславом Хоробрим. Поширеною вона була і серед половців. Літопис у розповіді про оборону Києва 1151 р. відзначає, що “ту же (перед Золотими воротами. — П.Т.) и Свенча Боняковича дикаго Половчина убиша, иже бяшеть реклъ: “Хощю сѣчи в Золотая ворота, яко же и отец мой”.

Бурхливі події 1068 — 1069 рр. змінилися періодом відносного спокою, який порушувався лише Всеславом Полоцьким та невеликими половецькими набігами на Поросся. У 1072 р. відбулися важливі події, які мали загальноруське значення і свідчили про відродження традицій тріумвірату. Мова йде про відому вишгородську нараду, в результаті якої з’явилась “Правда Ярославичів” — загальноруський кодекс юридичних норм. Участь у цій нараді Ізяслава, Святослава і Всеволода, а також митрополита, єпископів та ігуменів мала, на думку великого князя, стабілізувати політичну ситуацію всередині країни, але цього не сталося.

Суперечності між представниками правлячого роду поглиблювались і вже в наступному 1073 р. вилились у відкритий конфлікт. Святослав, підмовивши Всеволода, здійснив військовий похід на Київ і вигнав звідти Ізяслава. Літопис пояснює вчинок Святослава прагненням до першості серед братів (“Святослав же бѢ начало выгнанию братню, желая большая власти”), однак причини конфлікту лежали значно глибше. Ізяслав, очевидно, не міг змиритися з тим, що після подій 1068 — 1069 рр. Новгород перейшов до рук Святослава, і мав намір повернути свої володіння. З цією метою він установив контакт з Всеславом Полоцьким, але діяв не досить рішуче. Мабуть, від виступу проти Святослава Ізяслава стримувало побоювання за свої тили. Репресії і переслідування прибічників руху 1068 р., в тому числі і Антонія Печерського, привели до виникнення нової сильної опозиції в Києві, яка бажала бачити на київському столі чернігівського князя. З розповіді літописця можна зробити висновок про те, що київські міські кола відіграли важливу роль у зміщенні Ізяслава з київського столу. Їх дії були досить активними, і не безпідставно Ізяслав покинув Київ раніше, ніж туди прибули Святослав і Всеволод.