Читать «Київська Русь» онлайн - страница 39

За Ольги виріс міжнародний престиж Русі. У 946 р. велика княгиня в супроводі великої свити відвідала Константинополь. Існує протокольний запис прийому Ольги візантійським імператором. У складі її посольства було понад 100 чоловік (16 близьких Ользі жінок, племінник, не виключено, що під ним приховується Святослав, піп Григорій, 22 посли, 44 купці, 2 перекладачі, 18 рабинь). Ольга вела переговори з Костянтином Багрянородним, хоча їх зміст залишився невідомим. Офіційної угоди укладено не було. Можна лише припускати, що правителі двох країн обговорили питання торгово-економічних відносин, підтвердивши вірність договору 944 р., а також злободенну на той час проблему християнізації Русі.

На честь Ольги Костянтин VII влаштував офіційний прийом. Двічі він приймав княгиню у вузькому колі, кілька разів вона була на імператорських обідах, на іподромі. І все-таки візитом до Константинополя Ольга лишилась невдоволена. Повернувшись до Києва, вона не поспішала відсилати дари у відповідь. Костянтин нагадав про це Ользі: “Яко много дарихъ тя; ты бо глаголаша ко мнѣ, яко аще возъвращюся в Русь, многи дары прислю ти: челядь, воск и скъру, и вой в помощь”. Роздратована княгиня відповіла грецьким послам таке: “Аще ты (імператор. — П.Т.) також постоиши у мене в Почайнѣ, яко азъ в Суду, то тогда ти дамъ”.

Що Ольга була невдоволена прийомом у Константинополі, свідчить і той факт, що вона активізувала дипломатичні відносини з німецьким королем.

У 949 р., за даними німецьких хронік, Ольга, іменована “королевою руською”, направила до Оттона І у Франкфурт-на-Майні своїх послів з проханням прислати єпископа і священика. Згідно з повідомленням “Продовжувача хроніки абата Регінона Прюмського”, на Русь було направлено єпископом якогось Лібуція, однак по дорозі він помер. Наприкінці 961 р. до Києва прибув монах трірського монастиря Адальберт, але його місія була невдалою. “Не добившись успіху ні в чому тому, для чого посланий, і переконавшись у марності своїх намагань”, Адальберт змушений був у 962 р. повернутися на батьківщину.

З 964 р. великим князем став Святослав Ігорович: “Князю Святославу възрастъшю и възмужавшю, нача вои совокупляти многи и храбры”.

Тут хотілось би відступити від послідовного викладу політичної історії Русі і звернутись до хронології деяких подій. У нашій історіографії усталилась традиція, згідно з якою дати “Повісті минулих літ”, що стосуються життя і діяльності князя Святослава, не викликають сумніву. Вважається, що народився Святослав близько 942 р. Підставою служить літописна стаття 946 р., в якій розповідається про участь Святослава в поході Ольги на древлян. Спис, кинутий княжичем у бік ворога, ледве перелетів голову коня і впав біля його ніг. Літописець відзначає з цього приводу, що Святослав “бѣ бо дѣтескъ”.