Читать «Київська Русь» онлайн - страница 37

Із сказаного видно, що Візантія боялася посилення Русі і тому намагалася зашкодити цьому шляхом печенізької загрози. У Києві не одразу розгадали підступність імператорського двору, і аж до 30-х років X ст. Русь надавала воєнну допомогу Візантії; руські у складі імператорської армії брали участь у війнах в Італії.

Врешті-решт, вірогідно, що подвійну гру візантійської дипломатії було розкрито, і між сторонами стався розрив. У 941 р. Ігор здійснив перший похід на Візантію, який завершився поразкою руських. Біля стін Константинополя візантійці зустріли руський флот і спалили його “грецьким” вогнем.

Ось як пише про це руський літописець: “Феофан же устрѣте я въ людехъ со огнемъ, и пущати нача трубами огнь, на лодьѣ руския. И быстъ видѣти страшно чюдо”. Русичі, що врятувалися, порівнювали цей вогонь з блискавкою на небі.

Незважаючи на поразку, Ігор почав готувати новий похід. На це пішло майже три роки. 943 р. руське військо, у складі якого були дружини від усіх племінних князівств і союзні Києву варяги, “поиде на Греки въ лодьях и на конихъ”. Корсунці попередили імператора про наближення до кордонів Візантії великої руської сили, і він попросив миру. Його посольство зустріло руських на Дунаї і передало Ігорю послання Романа І: “Не ходи, но возьми дань, юже ималъ Олегъ, придамь и еще к той дани”. Ігор, порадившись з дружиною, прийняв пропозицію імператора. Одержавши дорогі дари — “злато, и серебро, и паволоки”, руські від Дунаю повернули назад на Русь. Після цього сторони уклали новий мирний договір, обмінялись посольствами. Текст договору було викладено двома мовами. Церемонія його затвердження відбулась у Константинополі в присутності руських послів і в Києві — у присутності візантійських. Як повідомляє літопис, Ігор і частина його дружини скріпили договір клятвою біля язичницького капища Перуна. Друга частина Ігоревої знаті, що сповідала християнську віру, принесла присягу в церкві святого Іллі на Подолі. На цей час у Києві була, очевидно, вже досить велика і впливова християнська община. Арабські автори відзначали, що руські прийняли християнство уже в 912 — 913 рр.

Відбиття нападу руських дружин князя Ігоря на Царгород грецьким вогнем. Мініатюра Радзивіллівського літопису

При оцінці мирного договору 944 р. між Візантією і Руссю незмінно постає питання — кому він був вигідний? Відповідь може бути тільки одна — обом сторонам. Коли б це було не так, його б не укладали. Але така постановка питання не зовсім коректна. Вигоди договору 944 р. слід розглядати не стільки зважаючи на конкретну історичну обстановку, скільки у порівнянні його з попередніми аналогічними угодами. При такому підході з’ясовується, що Русь за умовами нового політичного договору справді позбавлялася багатьох привілеїв, обумовлених договорами 907 і 911 рр. Це введення обмеження на купівлю руськими купцями паволок, ліквідація безмитної торгівлі, зобов’язання не зимувати в гирлі Дніпра, в районі Білобережжя і на острові св. Єлферія (нинішній острів Березань), вимога охороняти кримські володіння Візантії від нападу чорних болгар та ін.