Читать «Київська Русь» онлайн - страница 260

“Повість минулих літ” доведена Нестором до 1110 р., після чого в часи Мономаха — Мстислава її двічі редагували — у 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сільвестр, у 1118 р. — Мстислав Володимирович або його прихильники. В результаті в ній з’явилася норманська концепція руської історії.

“Повість минулих літ”, що стала основою майже всіх руських літописів, найкраще збереглася в двох літописних списках — Лаврентіївському (1377) та Іпатіївському (початок XV ст.). Останній складається також із Київського (1200) і Галицько-Волинського (кінець XIII ст.) літописних зводів. Київський звід був укладений ігуменом Видубицького монастиря Мойсеєм, придворним літописцем великого київського князя Рюрика Ростиславича. Галицький — книжником Тимофієм і його продовжувачами.

Крім Києва літописання велося в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Холмі, Володимирі-Волинському, Володимирі-на-Клязьмі, Ростові та інших містах Русі. В XII — XIII ст. поряд з традиційними з’являються нові форми історичних творів — сказання, сімейні і родові хроніки, військові повісті, життєписи князів. Характерною особливістю літописання епохи феодальної роздробленості є його вузькоземельна приуроченість. Горизонт удільних літописців, як правило, не сягав за межі князівств. Винятком є київське літописання, яке і в цей час зберігало загальноруський характер.

Вивчення хронології літописів показує, що вона базувалася переважно на “константинопольській” ері, яка час від “створення світу” до Різдва Христового визначала в 5508 р. Окремі статті датуються “олександрійською”, або “ангіохійською”, ерою, що становила 5500 років. Різними були і стилі літочислення, тобто визначення початку року. В більшості літописних зводів вживали два стилі — березневий і ультраберезневий, який був на один рік старший. Зустрічаєтся, хоч і рідко, вересневий грецький стиль літочислення, на півроку старший за березневий і на півроку молодший за ультраберезневий.

Література

Поряд з історичною писемністю на Русі набула неабиякого розвитку оригінальна література: агіографічна, філософсько-публіцистична, художня. Природним підґрунтям її була усна народна творчість: епічні і ліричні пісні і перекази, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини, в яких історія народу відтворена самим же народом. Характерно, що київський епос зберігся у народній пам’яті не в Україні, а в далекій Півночі Росії. Відомі билини київського і новгородського циклів. В них оспівуються народні богатирі Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, селянин-орач Микула Селянинович. Всі вони — це безкорисливі захисники Руської землі, “вдов и сиріт”. Найпоширенішими були билини: “Ілля Муромець і Соловей-розбійник”, “Ілля Муромець і ідолище”, “Добриня і Змій”, “Добриня Никитич і Альоша Попович” та ін.