Читать «Київська Русь» онлайн - страница 258

У давньоруських школах і бібліотеках виховалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалось такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр, митрополит-публіцист Іларіон, єпископ Кирило Туровський, митрополит-ідеаліст Клим Смолятич, Данило Заточник та ін. У “Посланні, написаному Климентом, митрополитом руським Фомі пресвітеру”, Клим Смолятич висловлює велику повагу до вчених людей Києва — “их же єсть самовидец”.

Одним із найвідоміших центрів культурного життя Київської Русі був Софійський собор у Києві — митрополича резиденція. В його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037 — 1039 рр.; написано і проголошено митрополитом Іларіоном знамените “Слово про закон і благодать”, яке вражає глибиною національного самоусвідомлення і блиском ораторського хисту; розроблені основи першого збірника законів Київської Русі — “Руська Правда”; створено “Ізборник” Святослава 1073 р.; написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми і багато інших творів. “Ізборник” 1073 р., переписаний із болгарського перекладу кінця IX — початку X ст., став, по суті, першою руською енциклопедією, яка охоплювала найширше коло питань, причому не тільки богословських і церковноканонічних, а й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії. “Ізборник” 1073 р. переконував читачів, ідо душа і тіло є дві субстанції, котрі в поєднанні являють сутність людини. Душа — як вище начало в людині — дає життя тілу, одухотворює його.

Софія Київська. Сучасний вигляд

У справі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення нових бібліотек, у тому числі і великої бібліотеки Печерського монастиря. З кінця XI ст. він став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі. Згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях за прикладом Софії Київської виникли свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку давньоруського літописання.