Читать «Київська Русь» онлайн - страница 249
Петро Петрович Толочко
І пізніше митрополити неодноразово виступали миротворцями між руськими князями, фактично виконуючи посольські обов’язки. Їхня політика зумовлювалась як високими принципами християнської моралі, так і реаліями церковного життя.
Економічне процвітання церкви перебувало у безпосередній залежності від економічного розвитку всієї країни. Митрополити не визнавали самостійного і незалежного існування окремих руських князівств, вважали Русь єдиним цілим і за допомогою церковних проповідей, душпастирських послань і закликів до князів сприяли утвердженню в народі ідеї національної спільності.
Коли в 1189 р. угорські феодали окупували Галичину і посадили на галицькому столі королевича Андрія, митрополит Никифор звернувся до київських князів Святослава Всеволодовича і Рюрика Ростиславича із закликом захистити цю окраїну Русі: “Молвяшеть бо митрополитъ Святославу и Рюрикови: се иноплеминници отъяли отчину вашю, а лѣпо вы бы потрудитися”. Цитований літописний текст свідчить про те, що для церкви те чи інше князівство було складовою частиною всієї Русі. І як митрополити були відповідальними за всі руські єпархії, так великі київські князі мусили піклуватися про недоторканність державних рубежів.
Як друга після великого князя політична фігура в країні митрополит нерідко фактично виконував і його обов’язки.
В.І. Сергеевич, досліджуючи місце церкви в утвердженні московського самодержавства, підкреслював, що митрополити, маючи спільну з великим князем московським резиденцію, одним цим фактом підносили його владу над владою інших князів. Сказане повною мірою стосується Русі Київської. Доти, доки митрополія Руської православної церкви знаходилась у Києві, жодне князівство, яким би сильним воно не було, не могло розраховувати на повну самостійність і незалежність.
Андрій Боголюбський здійснив спробу заснувати у своєму князівстві ще одну, незалежну від Києва, митрополію, але безуспішно. У 1162 р. після приготування для майбутнього митрополита кафедри в Успенському храмі Володимира-на-Клязьмі і маючи готового кандидата в особі Федора (брата київського боярина Петра Бориславича), Боголюбський надіслав до Константинополя до патріарха Луки Хризоверга посольство з проханням відкрити митрополію у Володимирі.
Патріарх скликав Собор, обговорив на ньому прохання суздальського князя і в грамоті-відповіді надіслав відмову. Ні до чого не привела і спроба Андрія одержати від патріарха хоча б автокефального єпископа.
Рішучим противником акції Боголюбського виступив митрополит київський, який мав багато прибічників серед кліру ростовської єпископії. Закриття церков у Володимирі-на-Клязьмі свідчило про сильну опозицію ростовському єпископу Федору.
