Читать «Київська Русь» онлайн - страница 22

Але що ж збентежило О. Пріцака в літописній розповіді про хозарську данину полян? Виявляється, мечі, які поляни піднесли як данину хозарам. Згідно з ним, це не полянська, а руська традиція. Меч, за даними арабських географів, відігравав важливу роль у русів. Правильно — у русів і у слов’ян, але не у хозар, зброєю яких була шабля. Коли б поляни київські були хозарами, то мали б дати як символічну дань шаблю, а не меч.

Стаття 858 р. “В лѣто 6337. Имаху дань варязи изъ заморья на чуди и на словѣнах, на мери и на всѣхъ, кривичѣхъ. А хозари имаху на полянѣх, и на сѣверѣх, и на вятичѣхъ, имаху по бѣлѣ и вѣверицѣ от дыма”. Тут у О. Пріцака викликає настороженість згадка про шкурки білок, принесених як данину. Чому? Та тому, що ці тваринки не водились у Південній Європі. Важко, звичайно, поручитися за вірогідність даного твердження стосовно Південної Європи, але що воно не має ніякого відношення до даного літописного повідомлення, то це абсолютно точно. Поляни, сіверяни і в’ятичі проживали у Східній Європі, до того ж, у її лісостеповій і поліській зонах, де білки водяться, говорячи словами літописця, і до цього дня.

Стаття 862 р. “Они же рѣша: “Была суть 3 братья, Кий, Щекъ, Хоривь, иже сдѣлаша градокъ сь, и изгибоша, и мы сѣдимъ родъ ихъ, платяче дань хозарамъ”. Так відповіли кияни на питання Аскольда і Діра, які припливли до Києва: “Чий се градокъ?” З контексту відповіді зрозуміло, що кияни 60-х років X ст. вважали себе нащадками роду Кия, які потрапили в данинницьку залежність від хозар.

О. Пріцак трактує версію Іпатіївського літопису як невірогідну і протиставляє їй статтю Лаврентіївського літопису: “И мы сѣдимъ, платяче дань родомъ их, козарамъ”. Єдиний аргумент на користь більшої достовірності повідомлення Лаврентіївського літопису — це його більш рання редакція. Коли б мова йшла про редакції давньоруського періоду, таке твердження мало б сенс. Але й Лаврентіївський й Іпатіївський літописні зводи складені у пізньосередньовічний час, і нема гарантії, що упорядник XIV ст. мав у розпорядженні давніший та вірогідніший протограф, ніж упорядник XV ст. До того ж, стаття Іпатіївського літопису має близькі аналогії в інших літописних списках, а стаття Лаврентіївського — ні. Читаючи її, неважко переконатися, що її піддали значному редагуванню, яке спотворило зміст. Якщо погодитися з О. Пріцаком і повірити в істинність твердження статті Лаврентіївського зводу, виявиться, що кияни по відношенню до Кия і його роду — зовсім чуже населення. Це туземці, які платять данину хозарам. І незрозуміло, чому ця теза так тішить О. Пріцака. Адже стаття в такій редакції руйнує його власний висновок про заснування Києва хозарами.