Читать «Київська Русь» онлайн - страница 187

Ідея спільності походження руського народу стверджується в “Київському синопсисі”, виданому 1674 р. Укладачем його вважається архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. Автор у кількох місцях праці зауважує, що руський народ від виникнення був єдиним. “Русский или паче Российский народы тыижде суть Словяне. Единого бо єства (...) и тогожде языка”. Єдиною була і держава Київська, яка загинула під ударами “злочестивого Батия” у 1240 р. Прямою спадкоємицею Русі Київської “Синопсис” вважав Русь Володимирську, пізніше Московську.

Автор “Синопсису” не був оригінальний у своїх висновках. Етнічна та історична спорідненість східнослов’янських народів в Україні XVII ст. ні в кого не викликала сумнівів. Щоб переконатись у цьому, досить звернутися до документів того часу, в тому числі і до гетьманських універсалів. Гетьман Іван Виговський, відомий своєю пропольською орієнтацією, називав царя Олексія Михайловича, який “призрил на свою государеву отчину Киев и на всю Малую Русь милостью своею”, “сродником” великого князя Володимира. В універсалі гетьмана Брюховецького до задніпровських (правобережних) українців вказується, що “не толко окрестные все народы, но и сама ваша милость, братья наша милая, признать то имеете, что в явной слепоте и обмане видимом пребываете, когда Руское имя на себе от предков своих нося, не к тому монарху [...] прибегаете”.

Традиції єдності слов’янорусів домонгольського періоду, помітні в працях дослідників XVII ст., мали своє продовження і в ґрунтовних історичних дослідженнях XVIII — початку XIX ст. В етнічній єдності всіх східних слов’ян були переконані В.М. Татищев, П.І. Симоновський, О. Рігельман, О. Шафонський, Д.М. Бантиш-Каменський.

В історичній хроніці “Короткий опис про козацький малоруський народ” П.І. Симоновський наголосив, що різниця між великоросіянами і малоросіянами “тоді сталася, коли вони (малоросіяни. — П.Т.) перейшли у володіння Литовське і Польське”.

О. Шафонський висловив оригінальну думку про старшинство малоросійського народу над усіма іншими слов’янськими народами, в тому числі і великоруським. Новий погляд на етногенез малоросів хоч і не підважував загальноприйняту концепцію спорідненості, все ж вносив суттєві корективи.

Близьку за змістом точку зору висловив Я.Маркович, він вважав, що Київська земля була “колискою росів” — спільних попередників малоросіян і великоросіян.

“Історія Росів”, авторство якої приписується то білоруському архієпископу Георгію Кониському, то Григорію і Василю Полетикам, викладає історію Південної Русі до монгольського розгрому як частину загальноруської.

В ній чітко підкреслена ідея спільності походження всіх слов’ян та існування в часи Київської Русі єдиного руського народу.