Читать «Київська Русь» онлайн - страница 170

Співправління князів-дуумвірів із найсильніших князівських родів позитивно позначилося на політичному розвитку Русі XII — XIII ст. При кожному співправлінні у Києві сиділи не безмістні князі-ізгої, а двоє князів, які володіли двома величезними князівствами за межами Південної Русі. За спиною Ростислава і його сина Рюрика стояло Смоленське князівство, за Ізяславом і його сином Мстиславом — багата Волинь, за Святославом Всеволодовичем — все гніздо чернігівських Ольговичів. Усе це створювало певну рівновагу сил і міцно пов’язувало Південну Русь з усією іншою Руссю.

Приблизно на кінець 60-х років XII ст. визначилась іще одна тенденція політичного розвитку Давньоруської держави. Нестабільне становище київського князя спричинилося до того, що сильні володарі земель намагалися досягти керівного становища в країні і підтримати загальноруську єдність не через перехід до Києва, а шляхом утвердження в ролі об’єднавчого центру столиці свого князівства. Найчіткіше ця тенденція визначилась у Північно-Східній Русі, хоча мала місце і в інших землях.

До 30 — 40-х років XIII ст. вона, проте, не стала визначальною. Традиції київського старшинства були настільки живучі, що удільні князі і тепер уважно стежили за ситуацією, яка складалася на півдні Русі, незмінно домагались участі в управлінні Києвом і підвладним йому доменом. Як давнє політичне й територіальне ядро держави Київська земля так і не виділилась у спадкову вотчину якої-небудь князівської сім’ї, не склалася в окреме незалежне князівство. Аж до трагічних подій 40-х років XIII ст. вона вважалася власністю великокнязівського столу І навіть загальнодинастичною спадщиною всього давньоруського князівського роду. В цьому полягав ще один елемент загальноруської єдності. Об’єднавчі тенденції набували тут ніби двостороннього характеру. Великі київські князі, намагаючись реалізувати своє керівне становище в країні, вважали себе відповідальними за всі землі Русі. В свою чергу, удільні князі, постійно вимагаючи свою частку власності у старій “Руській землі” на тій підставі, що всі вони “єдиного деда внуци”, брали на себе тим самим і певну частину відповідальності за її долю.

Щоб правильно зрозуміти тенденції політичного розвитку Русі, необхідно з’ясувати питання структури влади удільних князівств. Якою мірою вони володіли більшою державною стабільністю, порівняно з усією Руссю, і чим відрізнявся їх політичний розвиток періоду феодальної роздробленості від більш раннього часу?