Читать «Київська Русь» онлайн - страница 169

А хіба не затьмарювався союз Ярославичів міжусобною боротьбою, яка призвела до загибелі Ізяслава? Хіба іншою була природа зіткнень Всеволода Ярославича з племінниками або Володимира Мономаха з чернігівськими Ольговичами? І хіба не виходили із київського підпорядкування епохи “ранньофеодальної монархії” інші князівства? Добре відомо, що навіть у часи Ярослава Мудрого, які вважаються апогеєм руської єдинодержавності, у відносній незалежності від Києва були Полоцькі і Чернігівські землі.

У XII — XIII ст. міжкнязівські усобиці в Русі посилились, однак як і на ранньофеодальному етапі являли собою відображення не лише відцентрових, а й доцентрових тенденцій її політичного життя. У центрі цієї боротьби стояв Київ. Він лишався головним символом цілісності Русі. Не випадково князі, які боролися за реалізацію програми єдності руських земель, зв’язували її успіхи з необхідністю володіння Києвом. У круговерть цієї боротьби були втягнуті князі волинські, переяславські, чернігівські, смоленські, ростово-суздальські, галицькі, які намагалися стати на чолі держави. Помітною особливістю тут було те, що незалежно від династичної приналежності і особистих якостей удільні князі, як тільки оволодівали Києвом, перетворювались із автономістів на рішучих і послідовних прихильників загальноруської єдності, і шлях до здійснення їх честолюбних претензій лежав через Київ.

У великій принадній силі Києва значну роль відігравали як традиції його колишньої політичної величі, так і реальне значення його як загальноруського економічного, ідеологічного та культурного центру. Вчорашній володар рядового уділу ставав господарем найбільшого і найбагатшого міста Русі, а також обширного великокнязівського домену. Його влада і вплив поширювалися також на землі, що знаходились у руках князівського роду. Користуючись підтримкою родичів, великий київський князь досягав на якийсь час і визнання свого загальноруського старійшинства, яке набирало форм колективності. Така форма державного управління в Русі виникла ще в середині XI ст. Вмираючи, Ярослав Мудрий поділив державну територію між синами, кожний з яких отримав окреме князівство. Князі разом під керівництвом великого київського князя очолили державу. Після смерті Ізяслава тріумвірат Ярославичів змінився дуумвіратом. Своєрідними дуумвірами були раніше Ярослав Мудрий і чернігівський князь Мстислав.

У XII ст. система дуумвірату модифікувалася. Політичне суперництво двох найсильніших князівських ліній, які не бажали поступатися першістю одна одній, спричинилося до того, що на київському столі, не без участі київського боярства, утверджувались одразу два великих князя. Співправителями були Ізяслав Мстиславич і В’ячеслав Володимирович, Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, Рюрик Ростиславич і Всеволод Юрійович, Володимир Рюрикович і Данило Романович. Щось подібне Русь знала вже в IX — X ст., коли дуумвірами на київському столі були Аскольд і Дір, Олег і Ігор, Ольга і Святослав.