Читать «Київська Русь» онлайн - страница 144

У цих літописних свідченнях простежується безпосередній зв’язок між давньоруською державністю і містами — як центрами її зосередження. “Русскыа грады” києво-візантійського договору 907 р. — крупні політичні і економічні центри Київської Русі, в яких зосереджувались органи державного управління, проживали представники вищих верств давньоруського суспільства, концентрувався і перерозподілявся додатковий продукт, розвивалась міжнародна торгівля.

Свідчення руських літописів про існування на Русі значної кількості міст уже в IX ст. підтверджується й арабськими джерелами. У творах IX — початку X ст. (ал Йакубі, Ібн Хордадбеха, Ібн ал Факіха, Ібн Русте, анонімного автора “Худуд ал Алам”, ал Істахрі, Ібн Хаукаля) постійно згадуються слов’янські міста. Крім загального зауваження про велику кількість міст у слов’ян і руських, дізнаємося з них і про конкретні міста Вабніт, Хордабе, Куйабу, Салау, Арсу. Свідчення ці надзвичайно цінні, оскільки є, по суті, сучасними процесам містоутворення і формування держави у східних слов’ян. Східні автори, життя яких було пов’язане з розвиненими міськими центрами арабського світу, добре розрізняли місто і кріпость, а тому їхні свідчення про наявність у слов’ян і русів міст не можуть піддаватися сумніву. Вони представляють раннє східнослов’янське місто як значний населений пункт, де живуть цар, його наближені, дружинна знать, жерці, купецтво. Його соціальний характер практично ідентичний тому, який відтворюється і за ранніми літописними даними.

Є достатньо підстав стверджувати, що головною містотворчою силою на початковому етапі руської історії була політична влада. Молода східнослов’янська знать, усвідомивши своє особливе становище в суспільстві, одразу розпочала будівництво для себе кріпостей-замків, які порівняно швидко ставали дитинцями ранньофеодальних міст. Під їхніми стінами відбувалася концентрація ремесла і торгівлі, в межах стін формувалась військова дружина, здатна протистояти зовнішній загрозі і реалізувати претензії правлячої верхівки на внутрішнє панування. Варяги, які познайомилися з Руссю у IX — X ст., назвали її “Гардаріки” — країною міст (замків).

Назви більшості давньоруських міст з’являються на сторінках літописів у другій половині XI — на початку XIII ст. Згідно з підрахунками М.М.Тихомирова, до другої половини XI ст. належать згадки про 50 нових центрів, до XII ст. — понад 130 і до перших десятиліть XIII ст. — про ще близько 50. Це приблизно три чверті усіх літописних міст.