Читать «Київська Русь» онлайн - страница 129

Помітна група давньоруського населення — наймити, рядовичі, челядь.

Із писемних джерел XIV ст. відомі “челядин-наймит” і “закупний наймит”— основна робоча сила вотчинного господарства. Працювали вони на умовах найму.

Закупництво зумовило практику укладання договору-ряду, що виступав у двох основних формах — договір-найм і договір-займ. В результаті з’явився термін “рядович”, який означав селянина, пов’язаного з князівським і боярським господарством договірними зобов’язаннями. Судячи з того, що ряди-договори укладались у присутності свідків, обидві сторони були представлені вільними людьми. € підстави вбачати в рядовичах своєрідний різновид закупів. Їх юридичне становище, судячи з “Руської Правди”, було практично тотожним.

Рядовичі і закупи виступають основними об’єктами “Статуту” Володимира Мономаха про різи, що з’явився після повстання 1113 р. Мономах змушений був видати нові законодавчі статті, які до певної міри обмежували свавілля панів. Відмінялось, зокрема, холопство за борги, зменшувалися позичкові проценти.

Челядь згадується на сторінках літопису в X ст. без вказівки на конкретну форму соціально-економічного статусу. В “Руській Правді” термін “челядин” має широке поняття, що стосується різних категорій залежного населення. Одне із джерел формування челяді на Русі — полон. Челядь продавали, дарували, передавали в спадщину. За вбивство челядина пан не ніс практично ніякої відповідальності. “Руська Правда” за цю дію не вказує ніякого штрафу.

Близьким до челядинського було становище холопів. Термін “холоп”, як вважають дослідники, походить з праслов’янського періоду і означає людину неповноправну. “Руська Правда” визначає холопство як категорію населення, що перебувала у повній власності пана. Соціальний стан холопів був аналогічний рабському. Їх ряди поповнювали люди різних суспільних груп. Холопи в XI — XIII ст. — невід’ємна структурна частина панського господарства; вони працювали в ремісничому і сільськогосподарському виробництві, обслуговували потреби двору, брали участь у торговельних зв’язках вотчини.

Холопське становище не було довічним. Данило Заточник повідомляє, що за добру “службу” холопа відпускали на волю, він міг одержати волю також згідно з рішенням суду. Але все це залежало від “добрих” або “злих” панів, перед владою яких холопи були повністю безправні.

У XII — XIII ст. становище холопів дещо поліпшилось. У своєму правовому статусі вони наблизилися до феодально залежного селянства. Причини цього явища полягають у подальшому розвитку феодальних форм експлуатації (раб економічно був менш вигідний, ніж смерд).

Ще одна категорія давньоруського населення мала назву “ізгоїв”. Це люди, які з тих чи інших причин випали із свого соціального середовища і втратили з ним законний зв’язок. Ними були колишні смерди, які позбулися землі і засобів виробництва, збанкрутілі купці, діти духовенства, що не могли вести церковну службу, навіть князі, позбавлені столів. Високий процент за вбивство ізгоя (40 гривен проти п’яти за вбивство залежної людини) свідчить, що давньоруський закон охороняв його як вільну людину.