Читать «Київська Русь» онлайн - страница 123

Заволодівши містом, монголи його вщент зруйнували. “Того же лета взяша Кыев татарове и святую Софью разграбиша, и монастири всѣ и иконы и кресты, и вся узорочье церковные взяша, а люди от мала до велика вся убиша мечем”. Плано Карпіні, який проїздив через Київ у ставку Батия в 1246 р., писав, що монголи “зробили велике побоїще в країні Русії, зруйнували міста і фортеці і убили людей, обложили Київ, який був столицею Русії, і після тривалої облоги взяли його і убили жителів міста; звідси, коли ми їхали через їх землю, ми знаходили незліченні голови і кістки мертвих людей, які лежали на полі, бо місто це було досить великим і дуже багатолюдним; а тепер воно зведене майже нінащо, ледве існує там 200 будинків, а людей там тримають вони в найтяжчому рабстві”.

Археологічні матеріали з документальною точністю підтверджують яскраву розповідь Суздальського літопису про розгром Києва. Тільки люди, не знайомі з цими археологічними матеріалами, можуть вбачати у писемних повідомленнях про звірства Батиєвої орди перебільшення очевидців. Ні про що не говорять і посилання на те, що після розгрому в Києві продовжували діяти Софійський, Михайлівський Златоверхий, Видубицький і Печерський храми і що Плано Карпіні бачив у місті в 1246 р. вже близько 200 дворів. Адже йдеться не про заштатне давньоруське містечко, а про величезний середньовічний центр. Звичайно, завойовники не стерли його з лиця землі і не перервали всіх його історичних традицій, але справді звели “нінащо”.

З понад 40 монументальних споруд Києва вціліло (та й то в дуже пошкодженому вигляді) тільки п’ять-шість, з дев’яти тисяч дворів — 200 (і ті, очевидно, було відбудовано у 1240 — 1246 рр.), а з 50-тисячного населення залишилося не більше двох тисяч. У ряді районів давнього Києва, зокрема в центральному, життя відродилося лише через кілька віків. Припинили існування київські ремесла, на високій ноті обірвалась “пісня” давньокиївських зодчих, художників, літераторів і літописців. У своєму розвитку Київ виявився відкинутим на кілька століть назад.

З Києва головні сили Батия рушили на Володимир і Галич, у той час як інші його загони вторглись у південно-західні райони Русі. З вогнем і мечем ішли вони по Київській землі. Розкопки Вишгорода і Білгорода, городищ по Тетереву, Случі, Горині, Південному Бугу та інших річках відображують картини героїчної оборони і загибелі цих центрів. Археологи всюди простежують потужні шари пожеж; під кріпосними стінами, спаленими будинками, а то і просто на вулицях і площах виявлено сотні людських кістяків, багато знарядь праці, інструментів ремісників, предметів озброєння, прикраси.

Особливо яскравим прикладом трагічної загибелі невеликих південноруських міст може бути городище Райки на Житомирщині. Розкопане повністю, воно дало можливість уявити всю повноту трагедії, що спіткала його жителів. Очевидно, ніхто з них не залишився в живих. Чоловіки полягли в жорстокій битві з монголами, жінки і діти або загинули у полум’ї, або були вирізані. На городищі, по суті, не залишилось місця, де б не лежали людські кістяки; ними всіяна вся вільна від забудов площа, їх знаходили також у спалених будинках і біля них. Картину повного знищення Райковецького городища доповнюють скелети домашніх тварин (корів, коней, свиней, овець), що загинули у вогні, залишки збруї, ремісничих виробів і сільськогосподарського інвентаря. Життя на цьому городищі більше не відродилося.