Читать «Київська Русь» онлайн - страница 121

На початку 1239 р. війська Батия знову рушили на Русь, тепер уже на Південну. Лише частина війська пішла на північ, де придушила повстання мордовських племен, розорила міста Муром, Гороховець і Радилів, спустошила села по Клязьмі і дійшла до Нижнього Новгорода.

Навесні 1239 р. загін військ Батия, просунувшись до Дніпра, підійшов до одного з найдавніших руських міст — Переяслава, столиці Переяславського князівства. З березня 1239 р. після нетривалої облоги місто було взято. Загарбники убили єпископа Симеона, який очолював оборону Переяслава, а місто розграбували і спалили. “Татарове взяша Переяславль Руськыи, и єпископа убиша, и люди избиша, а град пожьгоша огнем”.

Восени 1239 р. завойовники вторглись у межі Чернігівської землі з південного сходу і “обьступиша град (Чернігів. — П.Т.) в силе тяжце”. Спроба князя Мстислава Глібовича прийти на допомогу не увінчалась успіхом, під стінами Чернігова “побежен бысть Мьстислав и множество от вой его избьенымъ бысть”. Захисники Чернігова “со града метаху на Татарь камение съ стенъ за полтора перестрела, а камение якоже можаху четыре человеки силнии подъяти”. Після запеклого бою монголо-татари увірвались до міста: “Град пожегше и люди избиша, и монастырѣ пограбиша”. У багатьох місцях Чернігова археологи виявили в шарах середини XIII ст. сліди сильної пожежі. Місто довго не могло оправитись від погрому і відновилось у колишніх межах лише у XVIII ст.

Від Чернігова монголи рушили на схід по Десні і далі — по Сейму. На північ від міста завойовники, вірогідно, не пішли. Наприклад, у Любечі, що знаходився всього за 50 км на північний захід від Чернігова, слідів погрому археологами не виявлено.

По Десні і Сейму було зруйновано міста Путивль, Глухів, Вир, Рильськ та інші, спустошено сільські місцевості, після чого монголи повернули на південь, до верхів’їв Сіверського Дінця.

У 1239 р. загін на чолі з Менгу-ханом, двоюрідним братом Батия, підійшов до Києва. Від міста його відділяв лише Дніпро. Краса і велич столиці Русі справили на воїнів Менгу-хана величезне враження. “Меньгуканови же пришедшу сглядать града Кыева ..., видивъ градъ удивися красотѣ его и величеству его, приела послы свои к Михаилу и ко гражаномъ, хотя е прельстити”. На цей час кияни вже добре знали, чого варті обіцянки загарбників і тому, убивши послів, відповіли відмовою на пропозицію здати місто. Менгу-хан не наважився на штурм Києва і повернув назад. Михайло Всеволодович, замість того щоб очолити боротьбу киян, утік до Угорщини. Деякі дослідники вважали, що він відправився туди по допомогу, але літописна фраза “Михаилъ бѣже по сыну своемъ передъ татары во Угры” спростовує це припущення. Більше того, коли Данило Романович у відповідь на обіцянку ніколи не ворогувати з галицьким князем вирішив повернути йому Київ, той не захотів цим скористатися: “Михаилъ же, за страхъ Татарьекыи, не смѣ ити Києву”. Після відходу Михайла Всеволодовича Київ зайняв князь смоленський Ростислав Мстиславич, однак незабаром його вигнав звідти Данило Романович і посадив у ньому досвідченого воєводу Дмитра.