Читать «Спокута» онлайн - страница 67

– Мій любий зраднику, розкажи, що сталося далі.

– У мене вкрали всю партію товару, коли я вийшов з квартири за ріг будинку, а мене побили. Далі ти все знаєш.

– Тепер ти винен багато грошей?

– Дуже багато.

– Треба написати заяву до міліції, а Олександр тобі допоможе, підкаже, як краще діяти.

– Що?! Написати заяву, чим я торгував, і сісти до в’язниці?!

– Дійсно, я зморозила дурість. Треба порадитися із Сашком.

– Мамо, ти попросила мене розповісти все тобі, а не йому!

– Завтра приїдуть до тебе круті хлопці, і ти повинен знати, що робити, як себе поводити. Знаєш, що їм казати?

– Ні.

– Я теж не знаю. Від розмови з Олександром нас не поменшає.

– А він не здасть мене до відділку?

– Я не дам йому цього зробити, – Катерина сказала це так твердо, чітко виділяючи кожне слово, що Сергій трохи заспокоївся.

Коли мати казала щось таким голосом, то зупинити її не могло навіть каміння, якби воно посипалося з неба.

Катерина не стала розпитувати сина про те, чи дійсно були в шухляді наркотики, чи ні – і так було все ясно.

«Ти, Ромчику, був неправий, – звернулася вона подумки до друга дитинства, згадуючи недавній сон. – Обманював мене один із моїх чоловіків, а не два, як ти сказав». Жінці було тяжко на душі, вона раптом подумала, що було б краще, якби її обвів навколо пальця Сашко, ніж почути такі новини від єдиного сина.

6

– Порадь, Сашко, що нам робити, – попрохала Катерина ввечері, коли коротко розповіла про все.

При цій розмові Сергія не було. Вона вважала, що їй легше буде знайти спільну мову з коханим наодинці. До того ж у сина після струсу мозку все ще паморочилося в голові, і лікар приписав йому постільний режим.

– Слід надрати йому зад, та нікому, – похмуро відповів чоловік. – І чому ти запитуєш, що нам робити, а не йому? Він вплутався в халепу, став на хибний шлях, зв’язався з криміналом, юрист сраний.

– Я розумію, що він тисячу, мільйон разів не правий, і ти маєш рацію, що відшмагати його не завадило б. Але сталося те, що сталося, а я мати, і прошу тебе, мій любий, зрозуміти мене. Мені дуже боляче, не шматуй мені душу докорами, а порадь, що робити далі. У тебе ж є свій син…

– Мій син ніколи такого не вчинив би.

– Ніколи не кажи «ніколи». Усі ми можемо схибити, можемо заплутатися й наламати дров. Та життя продовжується, і треба якось жити далі. Але як? Я чекаю від тебе, мій любий, поради.

Олександр зітхнув, нервово дістав із пачки цигарку, прикурив. Катерина завчасно подала йому попільничку.

– До прокуратури чи відділку міліції йому потикатися не можна – це факт. По-перше, його одразу ж звинуватять у розповсюджуванні наркотиків у великому розмірі. По-друге, можуть зачепити ще й мене, бо я тут живу. З іншого боку, від нього не відчепляться ті хлопці, доки не отримають свої гроші, бо прекрасно розуміють, що Сергій зараз беззахисний.