Читать «Спокута» онлайн - страница 65

Катерина відкрила кран із холодною водою. Обличчя палало, і вона вмилася, швидко повернула кран, вслуховуючись у тишу. Звичайно, було щось негарне, бридке та принизливе в тому, що їй довелося підслуховувати розмови. Але зараз, коли відчула, як дамоклів меч завис над головою її сина, вона відкинула всі сумніви та рішуче сіла на диван біля телефону. «Швидше верблюд пройде крізь вушко голки, ніж я відійду від нього», – вирішила жінка й стала чекати.

Без краю плинув час очікування, лише ходики на стіні порушували своїм монотонним цоканням мертву тишу.

Катерина здригнулася від несподіванки, коли задзеленчав телефон. Тремтячими руками вона підняла слухавку, піднесла до вуха й затамувала подих.

– Шеф не згоден на відробіток, – почувся грубий голос.

– Ти добре попросив його? – усе ще на щось сподіваючись, запитав Сергій.

– Ображаєш, студенте.

– Що він сказав?

– Завтра ввечері, о восьмій, вийдеш з хатинки, до тебе приїдуть хлопці на чорному «БМВ», вони назвуть суму, яку ти завинив, і далі будеш мати справу з ними. Даю слово, що це круті хлопці, і як вибивати гроші, вони добре знають.

– А ти? Ти будеш з ними, Арсене? Ти ж мене не покинеш у скрутну хвилину? – Сергій був у відчаї.

– Ні, студенте. Я вмиваю руки. Мені цього разу вдалося вийти сухим із води. А якщо за справу береться сам шеф – мені не треба пхати туди свого п’ятака. Зрозумів?

– Та-а-к.

– Попереджаю: будь доволі чемним із цими хлопцями, бо вони жартів не розуміють, враз голову розколють, як грецький горіх, і прізвища не спитають.

– Арсене, хоч підкажи, що мені робити?

– У тебе два шляхи. Або десь знайти, віддати борг і забути, як мене звуть, або замотуйся в ковдру й одразу йди на цвинтар. Перший шлях вірніший, ніж другий. Бо якщо ти будеш на цвинтарі, то все одно хлопці з чорного «БМВ» своє повернуть, але доведеться вже розраховуватися не тобі, а твоїм родичам.

– У мене нікого, крім матері, немає! Не смійте її чіпати! Краще вже мене вбийте! – істерично закричав Сергій.

– Без паніки, студенте! Ти ще не напружувався, щоб знайти гроші, а вже розпустив шмарклі. Я так і думав, що ти – слимак. За все, студенте, у цьому житті треба платити. Щасти тобі!

Катерина поклала слухавку й побігла у ванну, бо їй стало зовсім погано. Відкрила холодну воду та довго вмивалася, потім знесилено сіла на підлогу. Думки зграями снували в голові, заважаючи знайти правильне рішення: чи зателефонувати Олександру, чи бігти за порадою до подруги Лариси, чи поговорити із сином і зізнатися в підслуховуванні. Нарешті вона, все обдумавши, тяжко підвелася, відчувши, як заклякла спина, заніміли ноги і вся вона змерзла так, що цокотіли зуби.

– Сину, – тихенько постукала у двері, – відчини. Є розмова.

– Заходь, там відчинено, – почулося з-за дверей.

Сергій дивився в стелю відчуженим поглядом.