Читать «Спокута» онлайн - страница 66

Катря поставила стілець біля ліжка, сіла поруч, поклала долоню на його голову.

– Що ти хотіла, мамо?

– Я хотіла попросити пробачення в тебе за те, що підслухала твою телефонну розмову, – відповіла спокійним голосом.

На її подив Сергій не зірвався з місця, не залементував, а лише приплющив очі.

– Виходить, тепер ти все знаєш?

– Не все. Розкажи мені, щоб я знала, бо, як я зрозуміла, ти зараз у скрутному становищі.

– Це дійсно так.

– Довірся мені, сину. Можливо, усі твої хвилювання – лише буря у склянці води.

– Ні, мамо, фортуна від мене відвернулася назавжди, – із прикрістю та розчаруванням сказав Сергій.

– Не такий страшний чорт, як його малюють. Розкажи мені все, і ми разом знайдемо вихід.

– Я тобі говорив, що підробляю.

– Так.

– Я тримав у таємниці, чим і де заробляю гроші. Ти навіть не здогадувалася про… про… – Сергій замовк і знову заплющив очі. – Мамо, я хотів якнайкраще… Я бачив, як багато тобі доводиться працювати, як ти мила під’їзди, як перекладала ночами тексти, як пекла нишком від усіх пиріжки вночі, а вранці віддавала бабцям на базар, щоб їх продавали.

– Я гадала, що ти про це не знав.

– Я розумів, що ти все це робиш не для себе, а задля мене, щоб я ріс, як діти в повноцінній сім’ї, де є батько. Ти працювала за себе й за батька, тому я його не хочу бачити та не бажаю нічого про нього знати. Я теж хотів чимось тобі допомогти, але розумів, що треба вчитися в інституті, отримати професію… Ще в студентські роки бачив, як деякі мої одногрупники гарно вдягаються, мають у гаманці не кілька гривень, а кілька сотень доларів. Зблизився з ними і… Ще тоді почав підробляти продажем наркотиків.

– Що-о-о?! – Катерина не повірила своїм вухам. – Ти… ти… Ти продавав наркотики?!

– Вибач, мамо, але це так.

– Як? Як ти міг?! Чи ми з тобою не розмовляли на цю тему? Чи ти не погоджувався зі мною, що це зло нашого століття? Чи не ти говорив, що якщо не зупинити цю пошесть, то наступного покоління вже не буде, а якщо і будуть діти, то неповноцінні?!

– Так, казав.

– Виходить, що я з дитинства намагалася тебе вберегти від цієї гидоти й не змогла?

– Я сам ніколи їх не пробував.

– Сам ні, а інших пригощав?

– Я не пригощав, я заробляв на цьому гроші, а вони, як відомо, не пахнуть.

– І ти не задумувався про ті життя, які скалічив?

– Я намагався не думати.

– Тобто ти мені у вічі говорив про шкоду наркотиків, а сам у цей час тримав їх у кишені?

– Виходить, що так. Вибач мені, будь ласка.

– Мій любий, ти зрадив мене, мої принципи, ти плюнув мені в душу, – Катерина знесилено опустила руки на коліна.

– Мамо, я хотів лише трішки заробити, а потім покинути цю справу й забути, як жахливий сон.

– Але не покинув.

– На жаль, так…

– А ти не думав, що міг потрапити до в’язниці на багато років, полишивши мене саму?

– Думав і боявся кожного разу, але легкі гроші так приваблювали, що…

– Ти не міг зупинитися?

– Я вирішив зупинитися, зробити останній крок і забути про все.

– І що ти зробив?

– Вирішив взяти велику партію наркотиків і перепродати її оптом. Якщо б усе пішло за планом, то ми змогли б купити мені житло, погасити твій кредит за машину і придбати для тебе будиночок у передмісті. Мабуть, я дуже захопився, замріявся і втратив пильність. Я спав і бачив твоє радісне обличчя, коли привів би тебе до акуратного двоповерхового будиночка з каміном посеред кімнати, а на подвір’ї – багато-багато зелені та квітів, як ти любиш…