Читать «Спокута» онлайн - страница 63

– Господи, – кинулася до нього. – Що з тобою?

Вона повернула до себе його голову й на пальцях відчула щось липке.

– У тебе кров?! Ти поранений?!

– Мамо, – ледь чутно сказав Сергій, – ти завжди… приходиш… вчасно.

– Зараз, я зараз викличу швидку допомогу, – Катерина сягнула рукою до кишені. – Телефон! Мобільник вдома лишився!

– Не потрібно нічого, – хрипло попрохав Сергій. – Допоможи дійти додому.

Катерина допомогла йому підвестися й лише тепер помітила, що в нього розбита голова, побите все обличчя, одне око зовсім запухло та затекло, а одяг пошматований.

– Що трапилося? – стривожено запитала вона, беручи сина під руку. – Ти встряв у бійку?

– Майже так, – відповів Сергій, шкандибаючи. – Не треба запитань. Потім. Усе потім.

Катерина ледь дотягла його до кімнати, вклала на диван, стягла брудний одяг та взуття.

– Господи, та що ж воно робиться? Сашко! Прокидайся, допоможи мені!

– Що сталося? – спитав сонно Олександр, натягуючи халата.

– Сергія побили, у нього розбита голова. Та прокинься ж ти нарешті! – розпачливо кинула Катерина й побігла за рушником.

Коли їй вдалося трохи змити потоки крові, змішані з брудом, то на голові сина виявила дві рани.

– Треба негайно викликати лікаря, – наполягала Катерина. – Рани кровоточать, і я не можу визначити важкість травм.

– Мамо, не треба, – кволо попрохав син, але одразу ж виблював, відкинув голову назад і втратив свідомість.

Олександр негайно викликав «швидку», і Сергія відвезли до лікарні. Наступного дня з ним вів розмову слідчий, але син, крім того, що на нього напали невідомі, відібрали мобільник та побили, нічого не розповів. А ввечері викликав таксі та повернувся додому доліковуватися.

– Сину, розкажи мені, що сталося, – попрохала Катерина, коли вони були наодинці.

– Я все розповів тобі й слідчому.

– Ти кажеш неправду.

– Можеш мені не вірити, як тобі так хочеться, – різко відповів син і додав: – Я хочу відпочити й побути на самоті.

– А я хочу знати правду, як би ти не виставляв свої колючки.

– Я буду відпочивати, – сухо відказав Сергій і прикрив очі.

Катерині не залишалося нічого, як вийти з кімнати. Одразу ж клацнув замок у дверях, і вона почула, як спочатку задзвонив телефон і син довго з кимось розмовляв, потім сам кудись телефонував.

– Що ти така схвильована? – запитав Олександр.

– Діється щось незрозуміле.

– Що тут незрозумілого? Зараз у молоді, яка не хоче працювати, немає грошей, ось і йдуть вечорами на здобич гоп-стопники.

– Що вони роблять?

– Заробляють у такій спосіб. В одного відберуть мобільник, у іншого потрусять кишені, у дівчат відбирають золоті прикраси – на те й живуть, купують спиртне, наркоту й цигарки.

– Чому Сергій відмовився писати заяву до міліції?

– Він не пояснив?

– Нічого не каже. Але я відчуваю, що це не просте пограбування.

– Не накручуй себе, Катрю. Відлежиться, одужає, і все буде добре.

– Дай Боже, – тихо відповіла жінка, думаючи про щось своє.

Катерина взяла на тиждень відпустку за свій рахунок, бо Сергій потребував догляду. До нього приходила два рази на день медсестра й робила уколи та ставила крапельниці. Хлопець був сам не свій. Увесь час нервував, зривався, навіть іноді відповідав грубощами, що було на нього несхоже. Зачиняв свою кімнату на замок і подовгу вів із кимось розмови по телефону на підвищених тонах. Одного разу Катерина не втрималася і тихенько підняла слухавку у своїй кімнаті, чого до цього ніколи не робила.