Читать «Спокута» онлайн - страница 52

– Значить, буду жити сама, як вовчиця, – Катря сумно посміхнулася.

– Ось ти сидиш зараз, і я впевнена, що до цього часу не помітила, якими очима дивиться на тебе доволі-таки приємний чоловік за сусіднім столом.

– Де?

– Та не крути ти так головою. Ось там, – Лариса показала очима. – Ти постарайся його добре непомітно роздивитися, а я збігаю у вбиральню підмалювати губи.

– Я з тобою! – підхопилася Катря.

– Не зараз, – зупинила її Лариса.

Катерина почувалася ніяково. Завжди впевнена в собі, вона не зважала на погляди колег-чоловіків, але зараз… Не втрималася, зиркнула й побачила чоловіка, що уважно дивився на неї. Його жагучий погляд обпік Катрю, її щоки спалахнули вогнем, і чомусь одразу стало спекотно. Вони дивились одне на одного, не відриваючись. Щось у його очах було таке, що бентежило жінку, як у далекій молодості, та примушувало серце вибивати у грудях тамтами. Чоловікові було десь за сорок чи сорок п’ять років, його скронь вже торкнулася перша сивина, чорняве волосся було вкладено в акуратну коротку зачіску. Він був високий, широкоплечий, кремезний, але не гладкий, ніс прямий, губи рівні, вузькі, на них грала ледь помітна лагідна посмішка, а очі… Вони були гарні, з чорними віями, широко відкриті, добрі, цікаві, живі й водночас із виразом легкого суму.

Зненацька чоловік підвівся й підійшов до неї. Катерина непомітно здригнулася всім тілом від хвилювання та радості, ще не знаючи чому.

– Дозвольте вас запросити на танець, – чоловік простягнув руку.

Його голос був низьким та приємним, рука злегка прохолодна, але від її дотику Катрі стало гаряче. Вона танцювала з незнайомцем, відчуваючи його запах. Він бентежив її й змушував відчувати тремтливе хвилювання. Вони познайомилися. Чоловіка звали Олександр Андрійович або «просто Олександр», як він представився.

Коли прибігла Лариса із густо нафарбованими червоними губами, Олександр Андрійович уже сидів за одним столиком із Катериною.

– Ви вже встигли познайомитися? – запитала Лариса.

– Так, – тихо мовила Катря, бо була як уві сні.

Вона не знала, що з нею діється. Здавалося, що великі почуття, які колись давно так безжалісно розтоптав Федір, зникли назавжди, що були вони лише в молодості. А тепер вона, доросла, впевнена в собі жінка, з великим життєвим досвідом, губиться, як дівчина, перед цим незнайомцем, від одного погляду якого виглядає розгубленою до безкінечності та такою беззахисною.

«Так не буває», – сказала собі Катерина, але дотик руки Олександра знову змусив шалено закалатати її серце.

– Я бачу, що тобі, Катрю, і тобі, – Лариса кивнула в сторону Олександра, – добре удвох.

– Ви знайомі? – Катерина здивовано кинула погляд на подругу.