Читать «Спокута» онлайн - страница 53

– Ні, – захитала та головою. – Звідки ти взяла таке?

– Ви ще не познайомилися, а ти вже звертаєшся до Олександра Андрійовича на «ти».

– Ти ж знаєш мою безцеремонність, – знайшлася Лариса й кумедно закліпала очима з нарощеними віями. – Не звертайте на мене уваги. Я хотіла вибачитись і піти додому, бо в мене щось розболілась голова. Мабуть, знову мігрень.

– У мене є таблетка, – Катря потяглася до сумочки.

– Ні, ні й ще раз ні! – запротестувала Лариса. – Ніякої хімії я не вживаю. У мене життя одне, і я не хочу його отруювати таблетками. Краще вже поїду додому та відлежуся.

– Я з тобою, – Катря хотіла піднятися, але її затримала м’яка, але владна рука Олександра.

Їй дуже закортіло підкоритися цій руці, відчути її на своєму тілі, але залишити подругу було підло. Коли Лариса наполягла на тому, щоб вона залишилася, Катерина подивилася на неї із вдячністю. Уперше в житті вона сама незбагненно щиро захотіла побути з незнайомим чоловіком наодинці. Вони були в ресторані майже до другої години ночі, говорили про все і ні про що, іноді танцювали, іноді мовчали, дивлячись у вічі один одному. А потім поїхали додому до Катрі й провели бурхливу, повну любові та ніжності ніч. Коли вона прокинулася вранці, то почувалася стомленою та щасливою. Дивувалася новому почуттю, що повільно та несміливо заповнювало її душу, де в останній час панували тривога та неспокій. Жінка відчула, що в її житті з’явилася біла смуга, і її обійняло почуття тихої радості та надії. Навколо неї все стало яскравішим та світлішим.

3

– Я до тебе ненадовго, – сказала Лариса, вмощуючи свої пишні форми на стілець.

– Хочеш домашніх пельменів? – запитала Катерина, ставлячи каструльку на газ.

Вона знала, як можна затримати подругу. Незважаючи на те що та частенько сиділа на дієті та вже кілька разів робила собі ліпосакцію, вона любила смачно поїсти. Катерина хотіла поговорити з подругою, але та поспішала за місто.

– Ти хочеш, щоб я знову піддавала себе тортурам, відкачуючи зайвий жир зі свого кендюха? – засміялася Лариса. – Тоді давай свої пельмені! Сметана є?

– Є, – посміхнулася Катерина. – Мені потрібна твоя консультація.

– Оце тобі й на! Така розумна жінка шукає в мене поради!

– Виходить, не така вже й розумна, коли чогось не розуміє.

– Що вже трапилося? Мені здавалося, що у вас із Олександром усе добре складається.

– По-перше, мене турбує мій син.

– У питанні виховання дітей ти в нас спеціаліст, а не я.

– Мене турбує те, як він ставиться до Саші.

– І як же?

– Він його не визнає і не помічає. Став замкнутий, відлюдькуватий, незрозумілий. Закривається у своїй кімнаті й сидить там цілий вечір.

– А що ти від нього хочеш? Щоб вийшов до вас, обняв за шию новоспеченого татуся й поцілував у щічку?

– Ні, не це. Ну хоча б повечеряти разом ми можемо?

– Він вже доросла людина, а з’явився чоловік у домі, то більш уваги кому дістається? Олександру, звичайно. І тут виникає звичайна ревність. Не зважай на це.

– Невже так буде завжди?

– Не ускладнюй собі життя, Катрю. Будь простішою. Усе перемолеться, мука буде.