Читать «Спокута» онлайн - страница 54

Катерина замислилася. Їй шкода було сина, що віддалявся від неї та замикався в собі, але в той же час не могла ж вона розлучитися із Сашком через примхи Сергія. Вода в каструлі закипіла, і пельмені ледь не вискочили на плиту. Катерина помішала їх та зменшила вогонь.

– Оце і всі твої наболілі питання? – запитала Лариса.

– Якби ж то! Розумієш, моя люба, ми із Сашком вже разом два місяці без одного тижня. Живемо в мене, і жодного разу він не запросив мене до своєї квартири.

– Чи не хочеш ти сказати, що він має жінку? Олександр сам показував тобі свій паспорт? Він розлучений.

– Ти ніби крізь стінку підглядаєш. – кинула Катря, а Лариса чомусь дурнувато закліпала очима. – Звідки ти знаєш, що Сашко показував мені паспорт?

– Бо добре знаю чоловіків. Якщо стоїть відмітка про одруження, то чоловіки одразу кажуть, що паспорт у них викрали і зараз вони готують новий, – засміялася Лариса. Потім додала: – Давай вже їсти, бо шлунок до спини приклеївся.

– Сашко мені розповів, що працює у відділі карного розшуку, і це правда, бо я бачила посвідчення, і його форма висить у шафі. Також він розповів, що має в місті квартиру, а за містом приватний будинок.

– Це нормально. Це означає, що він не рохля і не тюхтій, а правильний забезпечений сучасний чоловік.

– Мене не цікавить, що він має. Навіть якщо б він нічого не мав, усе одно він мені дорогий як людина. Я не про це. Чому він за цей час жодного разу мене не запросив до себе? Свої речі до мене перевіз, а я так і не знаю, де він живе. Звичайно, я можу подивитися в паспорті місце його прописки…

– Ну, то й подивись і заспокойся.

– Не заспокоюсь. Бо мені хотілося б, щоб він запросив до себе в гості.

– Тобі від цього полегшає?

– Звичайно. Але чому він цього не робить? Як ти вважаєш?

– Думаю, що ти прискорюєш події. Не поспішай, чоловік – не кінь, його підганяти не можна.

– Ти так вважаєш?

– Що чоловік – не кінь? – засміялася Лариса так, що з рота мало не вислизнув пельмень зі сметаною. – Узагалі, Катрю, скажу тобі чесно: робиш ти з мухи слона, а ось цього робити не слід. Пливи за течією і все буде добре. О’кей?

– О’кей, – зітхнула Катря.

Подруга все ж її не переконала. У їхніх із Сашком стосунках була якась таємниця. Але яка? Невідомо.

– Не забудь завтра полити квіти, – нагадала Лариса, встаючи з-за столу, – ключ від моєї квартири не загубила?

– Ні! Ти що?!

– Дякую за обід, що наївся дармоїд!

– На здоров’я.

І все-таки в душу жінки підсвідомо закралися недовіра й тривога, які розвіялися наступного дня, коли Олександр запросив її із Сергієм поїхати до його будинку за містом. «Я даремно непокоїлася», – майнула в Катрі радісна думка.

– Я нікуди не поїду, – категорично заявив Сергій.

– Синку, ми ненадовго.

Катря підійшла до нього і хотіла взяти за руку, як робила завжди. Сергій відсмикнув її.

– У мене багато справ, – сказав і пішов до своєї кімнати.

– Сергійку! – з розпачем у голосі покликала Катерина, але у дверях, що вели до кімнати сина, клацнув замок.

– Нехай залишається, – обійняв її за плечі Олександр. – Не перший же раз їдемо за місто, і не останній.