Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 8

20. Як тільки зайняв цю посаду, насамперед постановив збирати і публікувати щоденні новини як про сенат, так і про народ. Також відновив давній звичай, щоб тоді, коли він не має фасок, перед ним ішов посильний, а ліктори йшли позаду. Запропонував також земельний закон, і коли його колега намагався сповістити якісь невтішні пророцтва щодо цього, то він вигнав його з форуму силою зброї, а коли наступного дня той подав скаргу, то не знайшлося нікого, хто зважився б виступити чи щось сказати супроти такого утискання, хоча зазвичай і при значно скромніших заворушеннях видавалися відповідні постанови; і врешті, Бібул настільки зневірився, що не виходив з дому аж доти, доки не відійшов від влади, і висловлював протест тільки в едиктах. 2. Відтоді почав управляти в республіці на власний розсуд, так що деякі з міщан, жартівливо підписуючи документи для свідчення цього, писали не “за консульства Цезаря і Бібула”, а “за консульства Юлія і Цезаря”, двічі ставлячи ім’я та прізвище однієї й тієї ж людини, і тоді серед народу почав ходити такий вірш:

Тільки ж за консульства Цезаря це, на за Бібула, сталось: Жодних, за Бібула, дій щось не пригадую я.

3. Стеллятське поле, недоторканне ще від прадідів, а також кампанські землі, що їх орендували для поповнення республіканської казни, поділив без жеребкування між двадцятьма тисячами громадян, у яких було по троє чи більше дітей. Коли ж платники податків звернулися по пільги, відпустив їм третину платні й відкрито попередив, щоб вони були поміркованішими щодо нових боргів. Врешті, щедро надавав усе, що будь-хто просив, і ніхто проти цього не висловлював незадоволення, а якщо хтось і намагався, то він тут же втихомирював його. 4. Марка Катона, що виступав проти нововведень, виставив з курії за допомогою ліктора і наказав запроторити його в карцер. Луція Лукулла, що відверто йому суперечив, так нажахав неправдивими звинуваченнями, що той сам впав перед ним на коліна. Коли Цицерон, виступаючи в суді, нарікав на важкі часи, то Цезар тут же перевів Публія Клодія, ворога Цицерона, із патриціїв у плебеї, чого він сам довго й безуспішно прагнув, і зробив це того ж дня о дев’ятій годині. Врешті, готуючи справу проти загальної опозиції, підкупив інформатора, який признався, що начебто готував убивство Помпея, і за домовленістю повинен був з трибуни назвати імена змовників. Однак те чи інше ім’я було названо надаремно, через що виникла підозра в омані, і Цезар, зневірившись у такому поспішному рішенні, як подейкують, усунув інформатора, отруївши його.