Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 6

12. Також підкупив чоловіка, що назвав зрадником Гая Рабірія, за особистою допомогою якого декілька років перед тим сенат придушив бунт трибуна Луція Сатурніна; а коли за жеребом йому випало бути суддею у цій справі, то сам так жорстоко засудив його, що коли Рабірій звертався до народу, то нічого настільки не виступало за підсудного, як ворожість судді.

13. Після того, як Цезар полишив надію отримати провінцію, почав домагатися найвищого понтифікату, не гребуючи навіть найбільшими підкупами, через що й потрапив у великі борги; кажуть, що у той ранок, коли він виходив на вибори, мати його поцілувала, а він сам сказав їй, що не повернеться додому, якщо не стане понтифіком. Отож настільки перевершив двох своїх конкурентів, які були значно сильніші за нього, адже перевершували його і досвідом, і віком, що сам зібрав значно більше голосів у їхніх трибах, аніж вони обидва зібрали в усіх.

14. Коли став претором, в той же час викрили змову Катиліни, і весь сенат наполягав на найвищому покаранні для тих, хто брав у ній участь, і тільки один Цезар запропонував конфіскувати їх майно, а винуватців ув’язнити по окремих муніципіях. До того ж, він посіяв такий страх серед усіх тих, що вимагали жорсткішого покарання, змалювавши велику ненависть римського народу, яка пануватиме щодо них у майбутніх поколіннях, що навіть обраний консул Децім Силан не посоромився змінити свого вироку (оскільки міняти рішення вважалося ганебним), стверджуючи, що його сприйняли у значно жорсткішому значенні, аніж він мав на увазі. 2. Так Цезар зібрав би навколо себе багатьох прибічників, у тому числі Цицерона, брата консула, якщо б промова Марка Катона не підтримала тих, що вагалися. Але навіть і тоді він не припинив наполягати на своєму: однак загін римської знаті, що стояв озброєний довкола цього місця задля охорони, накинувшись на нього з оголеними мечами, нагнав на нього великого страху за те, чого він так наполегливо добивався, так що якась частина тих, які сиділи біля нього, повтікали, а інші, яких залишилося зовсім небагато, намагалися захистити його голіруч та накинувши на нього тоги. Тоді ж, налякавшись, не лише відступив, а й до кінця року тримався поодаль від курії.

15. Першого дня, коли став претором, почав домагатися, щоб Квінт Катулл відзвітував про справу щодо відбудови Капітолію, а також висловив пропозицію передати повноваження комусь іншому; однак згодом відклав цю справу з огляду на те, що не міг дати собі раду з оптиматами, які, як він бачив, покинули новообраного консула і швидко об’єдналися в групи для того, щоб чинити опір.