Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 110

44. Як лиш прибув до табору, то захотів показати себе строгим вождем і ганебно вигнав тих полководців, що пізніше привели допомогу з різних місць, а переглядаючи військо, звільнив багатьох старших центуріонів, і деяких навіть таких, яким залишалося усього кілька днів до кінця терміну; звільнив перших центуріонів маніпули триаріїв, вказавши за причину їх старість і слабість. Усіх інших насварив за жадібність та зменшив їх платню після завершення служби до шести тисяч сестерціїв. 2. За весь похід нічого більшого не зробив, як лиш прийняв Адмінія, сина британського царя Цинобеліна, якого вигнав батько, і той з невеличким загоном перейшов під його захист. Проте послав у Рим помпезного листа, що весь острів здався йому, і наказав гінцям гнати колісниці, не спиняючись, аж до самого форуму та курії, і щоб передати листа консулам лише в храмі Марса в присутності всього сенату.

45. Зрештою, не маючи з ким воювати, послав кількох германців із власної охорони за Рейн і наказав там заховатися, а після полудня із шумом сповістити, що наближається ворог. Як лиш вони так зробили, зірвався разом із своїми друзями і частиною вершників-преторіанців та подався у найближчий ліс, пообрубував гілки з дерев та прикрасив їх, як трофеї, а сам у світлі вогнів повернувся назад. Тих, що не подалися з ним, обізвав боягузами й слабодухими, а супутників та всіх причетних до перемоги нагородив вінками нового вигляду й назви — були вони оздоблені фігурками сонця, місяця й зірок, і називалися “розвідницькими”. 2. Або ж узяв кількох заручників зі школи і потайки вислав їх уперед, а сам, раптово покинувши бенкет, кинувся навздогін разом із кіннотою і, закувавши їх у кайдани, наче втікачів, привів назад: у таких виставах ніколи не знав міри. Коли ж він повернувся на гостину, воїни повідомили йому, що загін уже повернувся, а він запросив їх до гостини так, як вони були, при обладунку. Підбадьорив їх відомим віршем Вергілія: “Тримайтеся й готуйтеся до наступних успіхів”. 3. Але попри все це, в гнівному едикті поза очі дорікав сенатові й народові, що в той час, коли Цезар змагається у такій небезпеці, всі вони недоречно бенкетують та розважаються цирками, театрами й відпочинком на дозвіллі.

46. Насамкінець, наче збираючись завершити війну, вишикував ряди на березі Океану та розставив каменеметальні й інші машини, але ніхто не знав та не міг додуматися, що він робитиме. Раптом наказав усім збирати мушлі в шоломи та подоли, називаючи це “здобиччю Океану, що належить Капітолію й Палатину”. На знак перемоги воздвиг величезну вежу, з якої, як із Фароської, уночі вогонь вказував шлях кораблям. Воїнам пообіцяв у подарунок по сотні динарів, і виголосив це так, наче це було небаченою щедрістю: “Ідіть собі, щасливі, ідіть, багаті”.