Читать «Діалоги» онлайн - страница 20
Луцій Анней Сенека
У повсякденному житті, засмикані й заклопотані, коли вривається терпець, не раз прориваємось отим «Дай мені спокій!», але не раз чуємо й від інших: «Дай собі спокій!» Так і Сенека радить почати з себе — знайти спокій у самому собі й не мучити інших своїм неспокоєм. Адже «ніхто не хибить лише для себе самого»: хто падає — звалює з ніг того, хто попереду. Загальний неспокій, світова каламуть, зароджується в окремій людині.
Писаний, як і «Листи до Луцілія», в останнє десятиліття й адресований цьому ж таки Серенові діалог «Про дозвілля» зберігся лише частково. Основне питання тут, принаймні у тій частині, що дійшла до нас, — чи не суперечать один одному ті два заклики: до дійового — й дозвільного життя? «То що ж, — дивується адресат діалогу, — перебуваєш у таборі Зенона, а переказуєш розпорядження Епікура?» Роз’яснюючи Серенові принципову різницю тих двох шкіл щодо трактування дозвілля (Епікур простує до дозвілля, виходячи зі своїх засад, а Зенон — усупереч їм), акцентуючи основну тезу: «природа народила нас водночас і для споглядання, й для дії», — Сенека принагідно порушує й інші важливі питання, зокрема: звідки в людини цікавість до всього й жага пізнання? що є обов’язком людини? що таке суспільне діло? «Природа, — пояснює Сенека доцільність усього світотвору, — наділила нас цікавістю: свідома своєї краси й винахідливості, вона створила й нас, щоб було кому озирати усі ті дива, бо ж намарно пішов би увесь її труд, якби така велич, така осяйна чистота, так тонко, з таким блиском випрацюваний твір, що вражає прекрасним розмаїттям, дивився б у ніщо — в пустелю». Пізнання природи (отже, й бога) набуває, бачимо, особливої ваги: людина, частка того творіння,
