Читать «Книга імен» онлайн - страница 79

Попри це, він почувався заскоченим, коли їхній «діловий партнер», немолода жінка з рудим волоссям до плечей і широкою усмішкою, раптом вигукнула:

— Агов, Алане, ти впустив свій паспорт!

Девід хотів був сказати, що вона помиляється, але Йаель копнула його під столом. Коли жінка злізла з барного табурета й нахилилася за паспортом, він уже опанував себе.

— Шкода було б його загубити, — хихотнула руда та простягнула Девідові розгорнутий паспорт.

Девід побачив точну копію того документа, що приніс до готелю Аві, от тільки ім'я було інше.

Алан Шифман.

Ось хто він зараз. Алан Шифман, якому цей паспорт був виданий сім років тому в Чикаго.

Він силувано усміхнувся та проковтнув рештки коктейлю.

— Щиро дякую. Без паспорта я б далеко не заїхав.

Уявити важко, як оце Аві зумів так швидко впоратися, але Девід був дуже вдячний. Проте виїзд із країни за фальшивим паспортом, а надто коли тебе розшукує поліція, має бути неабияким злочином.

Девідові не хотілося думати про можливі наслідки. Зараз треба було як слід запам'ятати ім'я Алан Шифман, — начебто мало інших імен, від яких і так уже голова лускає.

Він відійшов від касової стійки, досі не вірячи, що це вдалось, і побачив, як Йаель у двох кроках від нього вдає, ніби наводить лад у своїй сумці. Їхні погляди зустрілися: вона підвелася з крісла й рушила до черги на контроль безпеки. Девід ішов трохи позаду.

Алан Шифман, нагадав він собі, наближаючись до першого контрольного пункту з паспортом у зціплених пальцях. Коли він проходив повз чоловічий туалет, звідти кулею вилетів якийсь засмаглий горлопан у фірмовій футболці, бейсболці та шкіряних пантофлях. Він розмовляв по мобільнику й мало не збив з ніг кучерявого хлопчака, який саме пив воду з фонтанчика.

— А ти прикрути їй хвоста, чуваче. Знайди собі вправного адвоката й надери їй дупу, перш ніж вона надере дупу тобі. Затям, вона полює лише на...

— Послухайте, ви, — різко почав Девід, але містер Гучномовець рвонувся вперед, а потім убік, щоб не наскочити на хирлявого літнього пана, однак врізався в бортпровідницю, котра котила перед собою саквояж. Жінка заточилась і впала б, якби Девід не метнувся до неї та не підхопив за лікоть, упустивши при цьому паспорт на підлогу.

— Дивись, куди пнешся, приятелю, — гукнув він спересердя в спину нахабі, але той навіть не озирнувся.

— Ось, тримайте, ви впустили. — Стюардеса підняла його паспорт і посміхнулася. — У вас чудова реакція.

Девід схопив паспорт. А чорт, він загубив Йаель у натовпі. Прискорив крок і побачив, що вона чекає на нього метрах у шести попереду. Вони обмінялися коротким поглядом, і він пройшов повз неї далі. Вона хоче, щоб я йшов першим, — зрозумів він. — Стежитиме, чи вдасться мені пройти контроль.

Девід оглянув натовп пасажирів, що чекали на перевірку, і став у чергу.

Попереду два контрольні пункти. Дві можливості впійматися.

Джеф Фортеллі висьорбав іще одну порцію так званої кави в буфеті Асоціації безпеки аеропортів і начепив ідентифікаційний значок. За дев'яносто секунд розпочинаються двадцять чотири години його зміни. І хоча його телепень-начальник мало не через день змінював процедурний режим, Джек розумів, що пунктуальність — річ важлива. Не менш важлива, ніж гостре око та ясний розум. Усе це — та ще дисципліна — було визначними ознаками будь-якого вправного працівника служби безпеки.