Читать «Книга імен» онлайн - страница 71

— Як ви смієте мене чіпати? — Обличчя Мередіт пополотніло: вона побачила в нього в руці пістолет.

— Стейсі! Тікай, доню! — заволала вона.

Коли Мередіт прокричала пересторогу, чоловік блискавично пронісся повз неї, стріляючи з пістолета так часто, неначе запускав феєрверк. Жінка не одразу збагнула, що постріли доносяться ще й із іншого боку.

— Падайте на підлогу, пані, чорт забирай! — гукнув продавець, який уже лежав долілиць. Тієї самої миті Мередіт побачила, як Гатч із пістолетом у руці звалився на землю, а Стейсі, ридаючи, намагалася вибратися з-під нього.

— Тікай! — Мередіт метнулася до доньки. — Тікай, Стейсі!

Куля вибила пачку «Мальборо» в неї з рук. Вона спотикнулася, потім кинулася до Гатчевого джипу. Тим часом засмаглий зиґзаґами біг паркінгом і невпинно стріляв у напрямі кам'яного розлому ярдах у ста від нього.

— Допоможи йому, мамо, він стікає кров'ю. Врятуй Гатча!

Із білим від жаху обличчям Стейсі схилилася над Гатчем, і тут засмаглий різко повернувся й побіг до них.

— Не вбивайте нас, — благала дівчинка. — Прошу, не вбивайте!

Він опустився на одне коліно, забрав пістолет у Гатча з рук і поклав його поруч із Мередіт.

— Я на вашому боці, жіноцтво. Ґаррет Рікс, із групи прикриття Гатча, — він перевіряв Гатчів пульс.

Рікс ляснув Гатча по щоці, однак той не реагував.

— Ну ж бо, йолопе, не надумай мене облажати.

Він зняв свій ремінь із джинсів і кинув його Мередіт.

— Він помре, якщо ви не накладете міцний джгут. Тримайте його, поки я не повернуся. Що б не сталося — звідси ані руш. Сподіваймося, я поранив отого гада, хоча гарантій немає. Піду переконаюся, чи не збирається він уколошкати нас один за одним, а тоді вже заберемося звідси. Наразі ваше завдання — не дати Гатчеві стекти кров'ю.

Розділ двадцять дев'ятий

тейсі взяла шкіряний ремінь і почала закручувати в Гатча на нозі, намагаючись не помічати кров, що юшила крізь джинси. Вона не зовсім чітко усвідомлювала, що Гаррет Рікс залишив їх самих. Стрілянина припинилась, але звуки пострілів і досі лунали у вухах. Дівчинку нудило, та якщо вона піддасться цьому, Гатч може померти. І так це трапилося через неї.

— Благаю, не помирайте. — Сльози душили її, вона не зводила з нього очей. Обличчя в Гатча стало як сіра глина, — вони ліпили з такої фігурки на уроках малювання.

— Стейсі, дай-но мені. — Мередіт так трусило, що аж зуби клацали. Вона спробувала обережно витягти ремінь із доччиних стиснутих кулаків. — Мерщій залізай під машину. Стейсі міцніше вхопилася за ремінь.

— Я залишаюся тут із тобою та Гатчем. Я можу допомогти.

З боку кам'яного розлому пролунав постріл. Стейсі схлипнула.

— Як гадаєш, це застрелили Гатчевого друга? — Сльози лилися по щоках.

«Когось-таки застрелили», — подумала Мередіт. Серце в неї калатало. Вона не встигла відповісти, як із крамниці почувся хрипкий шепіт продавця.

— Біжіть сюди, обидві. Я вас прикрию — маю рушницю. Хутчіш!

— Він стікає кров'ю. Я не можу його залишити, — відізвалася Мередіт тихим голосом. — Стейсі, благаю, сховайся, — молила вона в нестямі. Волосся в неї розтріпалося й лізло в очі. Колінами вона відчувала липку Гатчеву кров. — Повзи до крамниці, доню, заклинаю тебе. Обіцяю, що не залишу Гатча.