Читать «Книга імен» онлайн - страница 64
Джилл Ґреґорі
— Коли ви бачили Шепарда востаннє?
Том завагався на мить, пригадуючи.
— Кілька днів тому, здається. У понеділок чи вівторок минулого тижня... Точніше не пам'ятаю.
— Це його кабінет?
— Його. І мій також. Слухайте, може, скажете, в чому річ?
— Убивство. — Нарешті й другий поліцейський розтулив рота.
Том сподівався, що його обличчя не видасть, наскільки він шокований.
— Домоправительку Девіда Шепарда знайдено вбитою в його домі, професоре Мак-Інтайр, — вів далі другий офіцер. Голос його, як і вся агресивна постава та квадратне підборіддя, був напружений. — Ми мусимо перевірити, чи з професором Шепардом усе гаразд.
Тут знову підключився офіцер Пихочван.
— Ми не можемо додзвонитися на його мобільний телефон. Не підкажете, це правильний номер? — Він тицьнув Томові під ніс клаптик паперу.
Там був номер Девіда, цілком правильний.
— Номер його. — Приголомшений, хоч як він не намагався це приховати, Том облизав губи, — раптом пересохло в горлі. — Він виїхав до Нью-Йорка на кілька днів, в особистих справах. Ви ж знаєте, які там проблеми зі зв'язком, з електрикою, з телефонами. Мабуть, тому й не додзвонилися.
Молодший з офіцерів спокійно розглядав Тома.
— Не виключено.
Другий поліцейський тим часом почав нишпорити по шухлядах Девіда. Він ухопив фотокартку Стейсі в рамці й показав її напарникові, який кивнув головою, упізнавши обличчя.
— Ви знаєте, хто це?
— Звичайно. Його пасербиця.
Том назвав їм імена Стейсі та Мередіт. Та щось обірвалось у нього всередині, коли копи спитали, де ті мешкають.
— Слухайте, я переконаний, що Девід Шепард не може нікого вбити. Найтяжчий злочин, на який він пішов би, — це змахлювати у сквош. — Том важко опустився на стілець.
— Професоре, — почав офіцер Пихочван, і з язика в нього аж сочилася поблажливість, — ми не звинувачуємо вашого колегу в убивстві. Просто нам треба з ним поговорити, зрозуміло? Упевнитися, що він сам не став жертвою якоїсь брудної гри. Отже, якщо вам відомо, де він, і в його інтересах, і у ваших власних буде надати нам усю інформацію.
— Я лише знаю, що він поїхав до Нью-Йорка. — Тома могло дратувати, що Девід безнастанно обіграє його у сквош, що він є кращим, ніж він, альпіністом. Бували моменти, коли він подумки бажав, щоб Девід десь послизнувся, схибив. Та не до такої ж міри. Офіцер Пихочван, здається, зі шкіри випинається, щоб отримати службове підвищення. І щоб зняти шкіру з Девіда.
Мало не годину вони шпортали в столі Девіда, його файлах, книжкових поличках, залізли навіть у контрольні роботи з верхньої шухлядки.
Покінчивши з обшуком, поліцейські вручили Томові картку з номером кримінальної справи та контактними телефонами. Пихатий насамкінець настійно «порекомендував» йому негайно зв'язатися з ними, щойно він матиме якісь відомості від Девіда.
Том дочекався, поки вони зійшли вниз, а потім зачинив двері й кинувся до телефону.
Розділ двадцять шостий
