Читать «Книга імен» онлайн - страница 62

Чому він не помітив раніше? Там, за одним із тіл, що падали з вежі, виднівся підйомний замковий міст. Він розколовся надвоє й летів у рівчак, тіло, що падало, майже заступало його, і він виглядав скоріше як фортифікаційний вал, проте це був саме міст.

І тут Девід пригадав, що бачив точнісінько такий підйомний міст раніше. Він стояв на ньому в Лондоні кілька місяців тому, милувався Темзою та вражаючою панорамою нічного міста. Після вечері з Тоні Блером невеличке товариство умовило його завітати до приватного приміщення всередині Тауер-Бриджу — Моста Вежі над Темзою. Краєвид звідти приголомшливий. Але ще дивовижніше було те, що в особливих випадках люди могли замовити тут бенкет або провести конференцію.

Вдивляючись у карту Таро, Девід вивчав майстерне зображення архітектури моста. Подібність до Тауер-Бриджу — Моста Вежі — була разючою: той самий вікторіанський стиль, те саме гармонійне поєднання підйомного крила й підвісок, та сама кам'яна кладка...

Це не було фотографічне відтворення, і все ж таки...

Падає вниз лондонський міст.

Дитячий віршик прийшов йому на пам'ять. І хоча Девід добре знав, що у віршику йдеться про інший міст, не про той, що поблизу Тауера — лондонської вежі, рядки крутились у нього в голові.

Лондонський міст. Падає вниз. Карта зображує фігуру, що падає...

Карта Вежі. Тауер-Бридж — Міст Вежі?

Девід застиг. Чи не є ця карта застереженням? Чи не планують гносеї якийсь напад на Лондон? Або з Лондона?

Нащо комусь знадобилися дві тисячі однакових карт? Це попередження чи ні?

— Он таксі — біжімо! — вигукнула Йаель, і авто з вереском загальмувало перед нею.

Девід поспішив до машини, де вже сиділа Йаель, а думки його розлітались у багатьох напрямках, перетинались і складались у дороговказ, яким він поки що не знав як скористатися.

Розділ двадцять п'ятий

найомий сигнал мобільника забелькотів, коли таксист сигналив автобусу, що загородив йому проїзд. Нарешті!

— Привіт, друже! — пробасив йому у вухо голос Гатча. — Тут декому аж свербить із тобою поговорити.

— Гадаю, не більше, ніж мені з нею. — Серце Девіда підскочило й завмерло, коли він почув тоненький голосок Стейсі.

— Девіде, мама каже, що ти хотів нас застерегти проти одного чоловіка, який хоче мені зашкодити. Звідки ти знав?

Він завмер, не знаходячи слів. Що він може пояснити їй, коли не розуміє сам?

— Девіде, ти мене чуєш?

— Чую, Мишенятко. Не можу наразі багато тобі розказати, але ти повинна в усьому слухатися Гатча. Не відходь від нього ні на крок.

— Той чоловік може повернутися?

— Він або хтось інший. — Девід скривився, наче від болю, почувши, що Стейсі заплакала.

— Я боюся. Чому ти не можеш до нас приїхати?

Її благання краяли йому серце.

— Я б дуже хотів цього, Мишеня, повір. Чого б я не віддав, аби бути зараз поруч із тобою. От тільки мені конче треба потрапити в одне місце, а воно дуже далеко. Це насправді дуже-дуже важливо. І це пов'язано з твоїм захистом.

— Як д-далеко? — розпочала вона тремтячим від сліз голосом. І тут він почув, що Мередіт вимагає дати телефон їй.